356] Днина минає одна за одною, а вітер в дорогу
357] Кличе, і Австер напнув паруси. Отож я звертаюсь
358] До віщуна[93] й промовляю до нього такими словами:
359] «Трої потомку, божий провіснику, що розумієш
360] Фебову волю з триніжків і лаврів кларійських, із зірок,
361] З голосу птиць, із їх лету швидкого, ану ж поясни нам, —
362] Божа-бо воля мені указала цей шлях як щасливий,
363] Знаками всі богове мені повеліли своїми
364] Прямо в Італію їхать за щастям, у землі далекі.
365] Гарпія тільки одна Келайна віщує велике
366] Лихо нечуване, гнів проклятущий і голод поганий, —
367] Що ж тут — питаю — почати, щоб лиха позбутись? Яким же
368] Чином я зможу цей труд побороти?» Гелен у відвіті
369] В жертву приносить волів, із обрядами згідно, і просить
370] Божого миру, й здіймає вінець з голови пресвятої,
371] Й взявши за руку мене, веде до твоїх же порогів,
372] Фебе, збентеженим близькістю бога, — й як жрець провіщає
373] З уст божественних до мене: «Послухай, сину богині,
374] (Бо ж, очевидно, сили небесні ведуть тебе морем,
375] Владар богів таку тобі жеребом витягнув долю
376] І встановив цей порядок), лиш дещо тобі розкажу я
377] З довгої дії, щоб ти почувавсь безпечніше, як будеш
378] Їхать по водах гостинних, щоб в пристань авзонську заїхав.
379] Більше Геленові знати заказують парки, й Юнона,
380] Донька Сатурна, пророчити не дозволяє. Найперше
381] Знай, що Італію ту, про яку ти гадаєш, що дуже
382] Близько вона, і не знаючи, в пристань сусідню бажаєш
383] В їхати звідси, її відділяють далекі країни
384] Й довге, далеке і непрохідне бездоріжжя. Ще доки
385] В їдеш, то приидеться в водах Трінакрії вигнути весла.
386] Суднами хвилі помірять авзонські[94], й озера підземні
387] Бачити, й острів Кіркеї еейської, поки ти зможеш
388] Місто звести у безпечній країні. Затям же ознаки, —
389] Дам я тобі їх: як стрінеш, безрадний, на березі річки,
390] Далі від світу, у тіні дубів ти веприцю велику,
391] Що на землі простяглася по опоросі, і вим’я [73]
392] Тридцять біленьких їй ссе поросят, і сама вона біла, —
393] Місце під город там буде, й скінчаться труди всі, напевно.
394] Що доведеться столи поз’їдати, цього ти не бійся,
395] Доля-то знайде шляхи, й Аполлон, як попросять, прибуде.
396] Тільки ці землі й найближчі оці береги італійські,
397] Що обмивають їх хвилями нашого моря[95] прибої,
398] Ти обминай, — там міста всі займають ворожі нам греки.
399] Локри з Наріксу там місто звели, й всі поля салентійські
400] Ідоменей, що із Лікту, зайняв своїм військом; там є ще
401] Місто маленьке Петелія, що Філоктет мелібойський
402] Муром обвів. І затям собі ще, як флот твій за море
403] Перепливе і жертовник поставить, щоб жертву подяки
404] Там принести, — тоді, пурпурний плащ одягнувши[96], закрий ним
405] Голову, щоб, не дай боже, душа незичлива, з’явившись
406] Серед священних вогнів, обряд нанівець не звела той.
407] Сам ти його зберігай, і нехай збережуть твої друзі,
408] Й внуки побожні твої хай обряд той святий зберігають.
409] [97]А як від’їдеш ти звідти і до узбереж сікулійських
410] Гнатиме вітер тебе, і вузенькі ворота Пелору
411] Ширшати будуть, ти зліва тримайсь од землі і на морі
412] Зліва пливи, обминаючи берег і море праворуч.
413] Кажуть, що в давні часи під сильним напором запалась
414] Глибоко саме в тім місці земля й розступилась (ось стільки
415] Змін може статись на світі за вік такий довгий), раніше
416] Землі ті дві були вкупі. Та море, всередину вдершись,
417] Берег Гесперії від сікулійського хвилями ділить,
418] Ниви й міста на обох узбережжях також підмиває
419] Стиснена хвиля кипуча. На правому боці засіла
420] Сцілла, а з лівого боку Харібда жорстока, що тричі
421] Виром глибоким хвилі могутні всисає й безодню
422] Поперемінно і, знову наверх викидаючи, зорі
423] Скроплює ними. Сцілла у темній печері сховалась,
424] Часом лиш звідти вона вихиляється й тягне з собою
425] Судна на скелі. Як зверху дивитись — людське то обличчя,
426] Груди розкішні дівочі, по пояс то дівчина, нижче ж —
427] Постать якоїсь потвори морської; вріс в черево вовче
428] Хвіст дельфіна. Гей, краще для тебе, коли поза Пахін,
429] За трінакрійський, об’їдеш і зробиш далеку дорогу,
430] Ніж тільки раз лише глянеш на Сціллу-потвору в печері
431] Дикій, послухаєш раз лиш, як виють собаками скелі.
432] Ще одно знай: якщо в ворожбита Гелена є розум,
433] Є лише віра якась у віщання його і як правду -
434] В серце йому прищепив Аполлон, одного лиш прошу я,
435] Запам’ятай собі, сину богині, одне це пророцтво
436] Передусім і, прошу я й благаю, зваж добре на нього: [74]
437] Ти молитвами Юнону благай, премогутню царицю,
438] Їй і обіти від щирого серця складай, її, сильну,
439] В жертвах благальних ущедрюй дарами, бо так лише зможеш,
440] Врешті, усе побороти й, лишивши Трінакрію, в’їхать
441] В край італійський. Щойно туди припливеш ти, нарешті,
442] І до Кумейського города[98] вступиш, над води пророчі,
443] І до Аверну, лісами сповитого шумними, — стрінеш
444] Там ворожбитку[99], що в шалі, з глибокої скельної прірви
445] Долю віщує й на листі записує знаки й імення.
446] Так, записавши на листі, віщання ці діва складає
447] Вряд і лишає закриті в печері. Вони так лежать там,
448] Кожне на місці своєму в порядку. Та щойно завіса
449] Трохи повернеться в дверях, і подув легенький повіє,
450] Й ніжні листочки із місць їх зворушить, вона вже не хоче
451] В леті легкім їх ловити в печері просторій, щоб скласти
452] Знов до ладу. Із жалем відходять ні з чим від Сівілли.
453] Там не пожалуй ти часу й затримайсь, хоча товариство
454] Наглити буде тебе і самі вже вітрила тягтимуть
455] В море широке, бо їх наповнятиме вітер попутний;
456] Конче зайди до віщунки й проси віщування у неї.
457] Хай лиш сама вона зволить відкрити уста і віщує.
458] Скаже вона тобі все про народи Італії й війни
459] Ті, що чекають, і скаже, яку небезпеку як можна
460] Витримать чи оминути, й щасливу дорогу у неї
461] Випросить можна. Ось маєш, що вільно було нам казати.
462] Йди ж і ділами до зір піднеси тепер Трою могутню».
вернуться
94
вернуться
96
вернуться
97
Зміст такий: для моряків, які пливуть від Іонійського моря, Мессін-ська протока здається закритою мисом Пелором; при наближенні мис немовби віддаляється і дає прохід у протоку.