463] Дружніми все це до них ворожбит промовляє устами,
464] Й зносить велить їм із золота цінні й важкі подарунки
465] Й з кості різьблені слонової, й дно корабля заповняти.
466] От почали звідусіль вони зносити срібний великий
467] Посуд, купелі додонські і плетені втроє кольчуги
468] З золота, й шапку шолома блискучу, і китиці буйні —
469] Неодолема це зброя. Були і для батька дарунки.
470] Коней додав він іще з візниками.
471] Також доповнив гребців і зброю для друзів достачив.
472] Флот у дорогу тим часом Анхіс наказав лаштувати,
473] Щоб не утратити вітру, такого потрібного суднам.
474] Фебів віщун[100] тоді в шані глибокій до нього промовив:
475] «Божий любимче Анхісе, ти гідний був жити в подружжі
476] Гордім з Венерою, вирваний двічі з-під Трої, з руїни,
477] Там є авзонська земля, до неї керуй ти вітрила.
478] Той бік, однак, треба здалеку буде на суднах об’їхать;
479] Далі частина Авзонії та, яку Феб вам одкриє. [75]
480] То вирушай же, о, сина любов’ю щасливий. Чого ж тут
481] Більш розмовляти, хіба щоб прогаяти вітер південний?»
482] Та й Андромаха не в меншому смутку в хвилину розстання
483] Золотом ткані, коштовні несе покривала; й Асканій
484] В дар одіяння одержав фрігійське, воно-бо завдати
485] Сорому їй не дає і дарами з тканин обсипає.
486] Й мовить йому: «Бери ці дарунки, хлопчино, це спомин
487] Рук моїх буде тобі, хай згадають любов Андромахи,
488] Гектора жінки: візьми їх, останні дари твоїх рідних.
489] Ти-бо єдиним для мене є образом Астіанакта.
490] Очі такі ж були в нього, такі ж були рухи і усміх;
491] Нині, так само змужнівши, твоїм він ровесником був би».