655] Ледве він вимовив це, як ми пастуха Поліфема
656] Вздріли самого, коли із отарою він із своєю
657] Сунув з гори, величезний, на берег іздавна знайомий,
658] Дика потвора, жахлива, огидна, із вибитим оком.
659] В ході впевняється, взявши у руку обчімхану сосну;
660] Вівці вовнисті при ньому, розрада його одинока,
661] Втіха в терпінні єдина. —
662] Тільки дійшов до води і забрів уже глибоко в хвилю,
663] Взявся вмивати спливаюче кров’ю, роздовбане око.
664] Стогне, й зубами скрегоче, й зайшов уже в море далеко,
665] Але й до стегон вода йому все-таки там не сягала.
666] Страхом охоплені, ми з прохачем, що нам прислужився,
667] Далі тікаємо в трепеті, мовчки відрізуєм линви,
668] І налягаємо разом на весла, й веслуємо дружно.
669] Він спостеріг і звернувся в той бік, звідки голос доходив
670] І, не спроможен нічого руками вхопити й не годен
671] Хвиль іонійських в ході дорівнятися, страшно ревнув він;
672] Хвилі на морі усі затремтіли від реву такого,
673] Аж затряслася в основах своїх вся земля італійська,
674] Й Етна крутими печерами гучно також заревіла.
675] Враз ціле кодло циклопів, розбуджене, з гір височенних
676] Рине на пристань, заповнює берег. А ми споглядаєм,
677] Як оте братство етнейське[108], що чолами зір досягає,
678] Аж із очей те збіговисько іскрами сипле. Буває,
679] Часом стоять так дуби, що верхами до неба сягають,
680] Чи кипариси в шишковім вінку, чи Юпітерів вгору
681] Виріс то ліс і діброва Діани. А сполох нас гонить
682] Якнайскоріше розмотувать линви й вітрила під подув
683] Вітру попутного ставити швидко. Та слово Гелена
684] Остерігає, що Сцілла й Харібда в путі нас чигають,
685] На волосочку єдиному смерть вже повисла над нами
686] Тут або там на шляху, коли вчасно не здержим розгону.
687] Що ж тут робити? Вертатися треба. Та хтось нам на поміч
688] З боку вузького Пелору Борея послав вітровія.
689] От я при скелях живих майнув понад устя Пантаги,
690] Й попри затоку Мегари, і Тапс низовинний. Туди-то
691] Ахеменід, друг Улісса нещасного, вказував шлях нам,
692] Знову пливучи місцями, якими блукав він раніше.
693] Проти затоки Сіканської водяний острів Племур є,
694] Той, що давніше Ортігія звався. Алфей, кажуть, річка,
695] Скрито під морем з Еліди пропливши (де нині джерела
696] Є, Аретузо, твої), в сікулійськії води розлився.
697] Можним богам того місця з наказу приносимо жертву.
698] Потім минаю ще землю врожайну, багнисту Гелору;
699] Скель ми високих Пахіну звисаючих лиш доторкнулись.
700] Вже й Камаріна, що долею велено їй не мінятись,
701] Нам появилась, а далі Гелойські поля, там і Гела,
702] Названа дикої річки ім’ям, а ще далі високі
703] Мури свої Акрагант уже здалека нам відкриває,
704] Славний колись найдобірніших коней розплідник. Лишаю
705] Теж і тебе, Селінунте, багатий на пальми, з попутним
706] Вітром, й моря лілібейські, підводними скелями грізні.
707] Звідси прийняв, мене жалібний берег і пристань Дрепану.
708] Тут, по негодах на морі лихих, я втрачаю Анхіса,
709] Батька й розраду мою у журбі і тужливій недолі.
710] Тут, любий батечку мій, ти мене покидаєш в знемозі.
711] Гей, як же марно з таких багатьох ти пригод врятувався,
712] Навіть і віщий Гелен, хоча стільки страшного пророчив,
713] Не передрік цього смутку, ні навіть Келайна жорстока.
714] Так ці скінчились зусилля, така була ціль тим блуканням.
715] Звідти як вирушив я, то привів мене бог в ваші землі».