54] Цими словами запалює серце жагучим коханням,
55] В душу надію вливає, із серця жене несміливість.
56] Зразу ж до храмів ідуть вони й жертвами миру благають;
57] В жертву овечок приносять добірних, за звичаєм предків,
58] Закононосній Церері[111], і Фебові, й батьку Ліею,
59] Передусім же Юноні, святій опікунці подружжя.
60] Чашу сама бере в руки красуня Дідона й корові
61] Білій зливає між роги чи перед богами проходить
62] При вівтарях переповнених, жертвами свято шанує,
63] В груди відкриті тваринам живим ще вона заглядає
64] Пристрасно, в них-бо шукає поради. Пустії пророцтва!
65] Що допоможуть ті жертви і храми у шалі кохання?
66] Вогник незримий утробу з’їдає, і рана невидна
67] В неї під серцем ятриться; нещасна Дідона палає
68] Жаром кохання, у шалі ганяє по цілому місту.
69] Наче та лань необачна, котору поцілив стрілою
70] В крітському лісі пастух, що стрілами сипле навколо,
71] Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла.
72] Лань же чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори,
73] В боці ж у неї стримить увесь час та стріла смертоносна.
74] От із собою Енея вона скрізь по городу водить,
75] Місто усе і сідонські багатства показує, хоче
76] Щось пояснити, та рве на півслові. А день звечоріє —
77] Знову ті самі бенкети справляє і слухати прагне
78] Знову, безумна, про горе троянське; слова його пильно
79] З уст випиває. А потім, коли вже розійдуться, й світло
80] Місяця згасне, і темінь настане, й, заходячи, зорі
81] Кличуть до сну, то в порожніх покоях самотня сумує
82] І на покинуте ложе лягає сама, відчуває
83] Близько й, хоча і відсутнього, бачить його біля себе —
84] Або, полонена образом батьковим, ніжно до лона
85] Горне Асканія — може, обдурить любов невимовну.
86] Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору, і збройних
87] Вправ юнаки не виконують, гавані й захисних замків
88] Задля війни не будують; припинено все споруджати —
89] Й мури високі, і грізні ті башти, що неба сягають.
90] Жінка Юпітера[112] мила, лише зміркувавши, що та вже
91] В путах хвороби, та й про поговір їй, шаленій, байдуже,
92] Словом таким до Венери озвалась Сатурнова донька:
93] «Славу величну і здобич пресвітлу ви разом придбали —
94] Ти і твій син[113]. Великі і славні всі будуть богове,
95] Як два боги одну жінку обманом своїм подолають.
96] Знаю і те я прекрасно, що ти, наших мурів злякавшись,
97] Мала в підозрі гостинні доми в Карфагені могутнім.
98] Як, проте, нам тут погодитись, нащо суперництво наше?
99] Чом не укласти нам вічного миру і не одружить їх?
100] Ти досягнула, чого так бажала у серці своєму:
101] Вже запалала коханням Дідона, жар кості їй палить.
102] Отже, керуймо цим спільним народом на рівних началах:
103] Хай і вона чоловіку-фрігійцеві служить як жінка,
104] Хай і тірійці, як придане, ввійдуть в твоє володіння».
105] Стежачи думкою, все ж, чи нема у словах цих облуди,
106] Щоб італійську могутність загнати на берег лівійський,
107] Відповідає Венера: «Хто буде такий нерозумний,
108] Щоб не годився на це і з тобою війну починав би?
109] Тільки б усе те, про що ти говориш, щасливо здійснилось!
110] Та непокоїть мене і доля, і те, чи Юпітер
111] Згоден, щоб спільне було у пунійців з троянцями місто;
112] Схвалить чи ні він союз тих народів, сполучення їхнє.
113] Ти його жінка, тобі таки личить його попросити;
114] Йди, я піду за тобою». На це знов цариця Юнона:
115] «Це вже моя буде справа. Тепер уважай, як я хочу
116] Те повести все, що статися має, скажу коротенько:
117] Завтра на лови Еней і Дідона нещасна до гаю
118] Виїхать хочуть, як тільки Тітан своє раннє проміння
119] Світові завтра появить і землю почне осявати,
120] Чорну зішлю градову на них тучу, коли гарячково
121] Заметушаться ловці й опережуть сітями ізвори,
122] Зливою змию, заграю громами із хмарного неба.
123] Все товариство тоді розбіжиться і в темряві зникне.
124] Вождь тоді Трої й Дідона, обоє, вбіжать до печери
125] Разом. З’явлюся і я там, якщо ж і твоя на те буде
126] Воля, то їх у подружжя зв’яжу я навік, — хай належна
127] Буде йому. Тут же буде й весілля?» На те Кітерея
128] Згоду дала й усміхнулась, бо підступ її зрозуміла[114].
129] Рання тим часом із хвиль Океану вже вийшла Аврора,
130] І засвітилося небо промінням, а молодь добірна
131] З брам висипає і сіті несе очкуваті, і сильця,
132] Й ратища широколезі; їздці виїжджають массільські
133] З турмою гончих собак. Та чомусь забарилась цариця
134] В спальні, і ждуть при порозі на неї пунійські вельможі.
135] Жде й дзвінконогий баский аргамак біля входу, — в оздобі
136] З пурпуру й золота він неспокійно глодає вудила,
137] Піною вкриті. Аж, зрештою, вийшла із почтом великим:
138] Шати сідонські на ній і обшиті каймою в мережах,
139] І сагайдак золотий, із золота шпилька у косах,
140] Застібка з золота шати багряні на ній запинає.
141] От і фрігійський з’явився загін, і з Іулом веселим
142] Всі виступають. Та серед усіх сам Еней найпишніший
143] Між товариством з явився й з’єднав ті загони обидва.
144] [115]Мов Аполлон, що додому з зимівлі з-над Ксанту вертає
145] І прибуває з Лінії на Делос, щоб тут відновити
146] Знов хороводи, а при вівтарях уже товпляться всуміш
147] Жителі Кріту й дріопи строкаті, іще й агатірси;
148] Сам він ступає верхів’ями Кінту, і кучері буйні
149] Лавром вінчає м’яким, і вінець золотий накладає,
150] Й стріли на плечах дзвенять, — та нічим же не гірший від нього,
151] Ідучи верхи, Еней: такою він сяє красою.
вернуться
111
вернуться
114
—
вернуться
115
Аполлон узимку перебував у Лікії, в Малій Азії, а влітку на острові Делосі, де його прихід вітали співами й танцями.