198] Він, син Аммона і німфи, умкнутої від Гарамантів,
199] Храмів величних Юпітеру сто збудував у широкім
200] Царстві й жертовників сто і на них посвятив невгасиму
201] Ватру, і божу сторожу невпинну. Долівка спливала
202] Кров’ю жертовною, квіти всілякі вінчали одвірки.
203] Розгарячившись вістями він прикрими, в приступі люті
204] В храмі, як кажуть, посеред богів, перед їх вівтарями,
205] Руки до неба піднісши, Юпітеру щиро молився:
206] «О всемогутній Юпітер, якому народ маврусійський
207] жертву злива на бенкетах своїх, на мережаних ложах,
208] Вакха ленейського дар[118], чи ти бачиш, що діється вколо?
209] Батьку, чи ж марно громів боїмося, що їх посилаєш?
210] Боже, і в хмарах сліпі блискавки, що страшать нас, і гуркіт
211] Їх вже безсилий? Ось жінка, блукальниця в нашій країні,
212] Поле купила і місто на нім заснувала, а ми їй
213] Це узбережжя дали для ужитку за нашим законом, — [89]
214] Сватання сміла відкинуть моє, а прийняти Енея
215] На царювання. Паріс цей із почтом напівчоловічим
216] Бороду й волос, від мазей вологий, тюрбаном меонським[119]
217] Нині підв’язує й править загарбаним. Ми ж тобі жертви
218] В храмах приносим дарма й лиш пустим потішаємось блиском».
219] Вислухав батько всевладний, як при вівтарі він молився,
220] Й очі на мури цариці звернув, на закоханих пару,
221] Що призабули про славу людську, й до Меркурія мовить,
222] Й ось що Юпітер йому доручає: «Послухай, мій сину,
223] Клич-но Зефірів до себе, й на крилах лети, і наказ мій
224] Швидко неси крізь повітря вождеві дарданському, десь він
225] Долі шука в Карфагені тірійському й не пам’ятає
226] Міст, що їх доля йому присудила. Цілком не такого
227] Нам обіцяла колись його мати вродлива й два рази
228] Вирвала цілим із грецької січі[120]. Казала, що буде
229] Владарем він у Італії, повний могутньої сили
230] Й гуку воєнного, сплодить потомство достойного роду,
231] Крові тевкрійської, що він підкорить весь світ своїй владі.
232] Як не запалює зовсім його вже тих подвигів слава,
233] І потрудитись не хоче ніяк, щоб ту славу здобути,
234] То чи пожалує батько Асканію й римського замку?
235] Що він замислив? Про що між ворожого мріє народу,
236] І до авзонського племені й нив збайдужілий лавінських?
237] Хай відпливає. На цьому й усе — так йому сповістиш ти».
238] Мовить, а той вже готовий виконувать батькову волю.
239] Спершу сандалії: ті золоті він на ноги взуває,
240] Що в піднебесних просторах на крилах несуть понад води
241] Чи понад землю, як вихор. А потім взяв гілку[121], якою
242] Тіні бліді то одні викликає він з Орка, то інші
243] Гонить у Тартар страшний, нею сни навіває і будить,
244] Навіть мерцям відкриваючи очі; керує вітрами
245] Й перепливає він нею по хмарах бурхливих. У льоті
246] Бачить і верх кам’яний, і стіни стрімчасті Атланта,
247] Що досягає верхів’ями самого неба, Атланта,
248] Що його голову, соснами вкриту, обкутують чорні
249] Хмари кругом, і бурі з дощами шугають над нею.
250] Плечі йому засипають сніги, з підборіддя в старого
251] Плинуть потоки, і льодом страшна борода узялася.
252] Вперше отут, на крилах злітаючи рівних, Кілленець
253] Став, з того місця він кинувсь на хвилі усім своїм тілом,
254] Наче той птах, що навкруг узбереж, круг скель, де багато
255] Риби, низько літає над самими хвилями моря.
256] Саме отак, поміж небом й землею літаючи, близько
257] Берега Лівії, всюди піщаного, різав повітря,
258] Йдучи від діда по матері[122] прямо, Кілленський потомок.
259] Щойно ступнями крилатими хиж він торкнувсь сіфриканських,
260] Бачить як той укріпляє фортецю й будинки
261] Ставить нові. У нього при боці був меч, що вогнистим
262] Cписом сяяв, мов зорі; на плечі накинув кирею,
263] Пурпуром з Тіру горіла вона, — дар багатий Дідони, —
264] Золотом ніжно її вишивала. Енеєві зразу
265] Мовить він: «Ставиш підвалини під Карфаген ти високий,
266] Жінці в догоду ти місто красиве, ох горе, будуєш!
267] А про державу свою і призначення власне забув ти?
268] Шле із Олімпу ясного мене повелитель безсмертних,
269] Що потрясає своєю могутністю небо і землю, —
270] З подувом вітру звелів він накази тобі передати:
271] Що ти замислив? Чого у лівійськім краю забарився?
272] Що ж, коли зовсім тебе вже не вабить тих подвигів слава
273] І потрудитись не хочеш уже, щоб ту славу здобути,
274] То пригадай, що Асканій росте, твій потомок, майбутній
275] Твій спадкоємець Іул, якому в Італії царство
276] Й римська належить земля». Це Кілленець сказав і, на слові
277] Цім перервавши, він вигляд відкинув людський і, розплившись
278] В віддалі в ніжну хмаринку, з очей його десь загубився.
вернуться
119
вернуться
120
…два