437] Так вона мовила, жалем-плачем сестра безталанна
438] Так умлівала. Та він, ні на які благання не чулий,
439] Переговорів і слухать ніяких не хоче, бо доля
440] Не дозволяє, і бог його вухо вчинив неприхильним.
441] Як буревії на Альпах завізьмуться вирвать з корінням
442] Передковічного дуба, що силу віками громадив,
443] Віють — і звідси, і звідти йде гомін, і листя вже землю
444] Грубою вкрило верствою, стрясається пень; він на скелі
445] Міцно стоїть, — до Тартару стільки ж пустив він коріння,
446] Скільки сягає небес верховіття. Отак на героя
447] Всі налягають невпинним благанням; і сам він у серці
448] Чесному глибоко горе важкеє відчув, але годі:
449] Він постанови не змінить, даремно й сльозами вмиватись.
450] Долі смутної злякалась тоді безталанна Дідона
451] Й смерті благає, набридло їй довше на світ цей дивитись.
452] Щоб чимскоріше зробити все те, що собі загадала,
453] Щоб розпрощатись зі світом, вчинила вона узливання
454] І на кадильнім жертовнику бачить — аж страшно сказати —
455] Струмінь священний зчорнів, в кров погану вино обернулось.
456] Але про диво нікому вона, і сестрі, не сказала.
457] Був у покоях весь з мармуру храм її першого мужа.
458] В шані він був незвичайній, умаєний завжди стрічками
459] З білої шерсті і віттям зеленим, неначе у свято.
460] Звідти почувся їй голос її чоловіка, — здавалось,
461] Кликав її він, як землю всю пітьма нічна обіймала
462] Над покрівлею вежі квилив свою пісню тужливу
463] Пугач самотній, протяжні виводячи звуки печальні,
464] Але, крім того, іще й віщування побожних пророків
465] В грізних знаменнях жахають її. Еней безсердечний
466] В снах непокоїть її, ошалілу; і сниться їй завжди,
467] Що залишилась сама, іде шляхом далеким самотня
468] У далеких землях пустинних тірійців шукає.
469] Так божевільний бачив Пентей Евменід цілі юрми,
470] І сонце подвійним здавалось йому, і подвійними Фіви;
471] Чи як на сцені, в видінні болючому, матір’ю гнаний,
472] Від смолоскипів і чорного гаддя Орест утікає,
473] Син Агамемнона, й помсти богині[123] сидять на порозі.
474] Отже, коли, збожеволівши з болю, наважилась вмерти,
475] Час тоді й спосіб придумує, — журну сестру навіщає,
476] Задум від неї ховаючи все ж, і з повним надії,
477] Ясним обличчям до неї говорить: «Вітай мене, рідна,
478] Спосіб знайшла я, який мені верне його або звільнить
479] Серце моє від любові. Аж ген на межі океану,
480] З заходу сонця, де край ефіопів найдальший, — вісь світу,
481] Густо зірками ясними обсипану, крутить на плечах
482] Владар всесильний Атлант. І жрицю з тієї країни,
483] З роду массілів, мені показали, що завжди держала
484] Храм Гесперід у опіці, для змія готовила їжу,
485] Ще й зберігала священне галуззя на дереві, плинний
486] Мед наливала і сипала маком, що сон навіває.
487] Чарами серце звільнить обіцяла вона, чиє схоче.
488] Іншому ж тугу наслати на серце тяжку, завернути
489] Води у ріках і зорі небесні спинити в дорозі.
490] Викличе духів з підземної пітьми, земля під ногами —
491] Чутимеш — буде ричати, із гір яворини посходять.
492] Рідна, клянуся богами, твоєю клянусь головою,
493] Що над усе дорога мені, дуже нерадо до чорних
494] Чар отих нині я, сестро, вдаюсь. Посередині двору
495] Ти непомітно розпалиш багаття і зброю воєнну
496] Там покладеш ти, що той нечестивець залишив на стінах
497] В нашій світлиці, його всі трофеї; і ложе подружнє,
498] Що погубило мене, на вогонь поклади, бо я хочу
499] Знищити й слід по тім мужу поганім, — це й жриця веліла».