672] Все це почула сестра і летить, тремтячи, мов безтямна,
673] Нігтями дряпає лиця та б’є кулаками у груди,
674] Всіх на бігу розбиває, вмираючу кличе на ймення:
675] «Ось що направду було, ти, сестро, мене обманула!
676] Ось що мені те багаття, й вогні, й вівтарі готували!
677] Кинутій — що мені жалувать треба? Що ти не хотіла
678] Мати сестри біля себе при смерті? Нехай же була ти
679] Разом з собою й мене повела б, і обох нас забрали б
680] Той самий біль від заліза й та сама хвилина. І я ж бо
681] Цими руками вогонь розкладала, богів закликала,
682] Щоб безсердечній близ тебе, коли ти лежала, не бути.
683] Сестро, себе ти й мене, свій народ, і батьків погубила,
684] Й місто сідонське. Подайте води, хай рани обмию,
685] Подих останній устами вловлю». Це сказавши, на сходи
686] Вийшла високі й сестру, півживу ще, обнявши, голубить,
687] Шатами чорну із неї, ридаючи, кров обтирає.
688] Та ж погасаючі очі розплющити хоче, та годі —
689] Мліє; лиш рана десь глибоко в грудях ятриться. Три рази,
690] Спершись на лікті, здіймалась і падала знову на ложе,
691] Тричі блукаючим поглядом світла шукала на небі,
692] Тільки побачила сонце, й з грудей її вирвався стогін.
693] Тут всемогутня Юнона над довгим цим економ і болем
694] Зглянувшись, шле із Олімпу Іріду, щоб та увільнила
695] Душу, яка ще боролась, і злитії тіла суглоби.
696] Бо не в належну для неї годину вона умирала,
697] Ні провинилась, щоб вмерти, але передчасно й нагально
698] [132]В шалі горіла. Тому Прозерпіна із лоба у неї
699] Ще не взяла золотого волосся й стігійському Орку
700] Не присудила її голови. Отож на шафранних
701] Крилах із неба Іріда злітає, росиста, до сонця
702] Тисячі барв розсипає, і над головою спинившись —
703] «Жертву цю Діту несу за наказом, тебе з цього тіла
704] Я увільняю», — так каже й правицею волос зриває;
705] Вийшло із тіла тепло, і з повітрям життя відлетіло.
Буря знову настигає флот Енея і приганяє його до Сіцілії. Гостинно прийнятий Ацестом, вождь троянців у роковини смерті свого батька Анхіса влаштовує похоронні ігри — корабельні перегони, змагання з бігу, бій навкулачки, стріляння з лука, дитячі ігри. Тим часом. Юнриа. підбурює троянських жінок, і ті підпалюють флот троянців. Намовлений Навтом і за порадою Анхіса Еней залишає в Сіцілії старих і знесилених і, заснувавши місто Сегесту, відпливає. Під опікуванням Нептуна, якого просила про це Венера, він благополучно пливе до Італії, втративши в дорозі лише стерничого Палінура.
1] В час той по морю Еней уже плив у великім розгоні;
2] Твердо йдучи під вітром північним, він суднами краяв
3] Темнії хвилі й на мури дивився, що ясно світились
4] Світлом вогню, де горіла нещасна Елісса. Не знали,
5] Що той вогонь спричинило. Та муки болючі від того,
6] Як осквернить хто кохання велике, і те, на що здатна
7] Жінка у шалі, сумні почуття викликали у тевкрів.
вернуться
Згідно з поглядами стародавніх греків і римлян, померла людина була немовби жертвою, принесеною богам потойбічного світу. Тим-то покійникам обтинали пасмо волосся, подібно, як жертовним тваринам відрізували на лобі трохи шерсті. А що Дідона вмирає передчасно, Прозерпіна, володарка підземного світу, відмовляється прийняти це пасмо, Юнона ж, охоплена співчуттям до цариці, посилає Іріду покласти край мукам нещасної жінки.