8] Як опинилися судна на морі і стало не видно
9] Й смуги землі, лиш пучини морські і небо довкола —
10] Синії хмари нависли тоді над його головою;
11] Темінь і зливу несли вони, й хвилі наїжились в пітьмі.
12] Сам Палінур, стерновий, із корми тоді так обізвався:
13] «Гей, які хмари могутні обкутують небо і що ж то,
14] Батьку Нептуне, ти нам тут готуєш?» Промовив слова ці
15] Й каже згортати вітрила і всім налягати на весла,
16] Навкіс до вітру становить судно і говорить: «Енею
17] Великодушний, не маю надії, хоч би сам Юпітер
18] Дав запоруку, що ми запливемо при цій непогоді
19] В край італійський. Змінившись, вітри налітають зі свистом,
20] В західній пітьмі ростуть і в хмару повітря згущають.
21] Сил вже немає боротися нам і змагатися далі.
22] Як уже доля подолує нас, то піддаймося, годі,
23] І завертаймо, куди вона кличе. Бо тут недалеко,
24] Думаю, братній і вірний десь Ерікса берег[133], десь близько
25] Тут і сіканські порти, як читаю по зорях знайомих».
26] В відповідь мовив побожний Еней: «Я давно помічаю,
27] Марно змагаєшся ти, адже навіть вітри того хочуть.
28] Напрям зміни парусів. Бо чи є де миліша країна,
29] Де б кораблі я утомлені в гавань хотів би поставить,
30] Аніж земля, що Ацеста-дарданця мені зберігає
31] Й в лоні своєму хоронить батька Анхіса останки[134]».
32] З цими словами у пристань прямують; зефіри попутні
33] Дмуть у вітрила, й летять кораблі по безкраїх безоднях;
34] Врешті, добились вони до пісків їм знайомих. А там вже
35] Здалека, з верху стрімкої гори, сам Ацест дивувався
36] Дружньому флотові, що надпливав, і вибіг назустріч.
37] Грізний у зброї він був та в шкурі з ведмедиць лівійських;
38] Мати-троянка родила його від потоку Крініса.
39] Hе забув він, якого був роду, і радо вітає
40] Tих, що вернулись, і чим лиш пишає сільська його хата,
41] Щиро приймає і втомлених дружньо і щедро частує. [105]
42] Ледве назавтра світанок ясний позганяв усі зорі
43] З неба, скликає загони Еней з усього узбережжя
44] І, на горбочку насипанім ставши, таке до них мовить:
45] «Плем’я могутнє, дарданці, з достойного божого роду!
46] От проминув уже рік в перебіжному місяців колі,
47] Як віддали ми землі отця божественного кості
48] І посвятили жалоби вівтар. Як добре я тямлю,
49] Саме сьогодні той день жалібний, що у мене навіки
50] Буде й святковим — боги так схотіли. В цей день я щороку
51] Завжди обіти складав би, робив би святкові походи,
52] На вівтарях клав би жертви належні, хоч би й проживав я
53] В Сіртах гетульських ізгоєм, або в арголійському морі
54] Хай би блукав я, і навіть у місті Мікенах. А нині
55] Ми аж сюди прибули, де нашого батька могила,
56] Де його кості; а то не без волі, не без провидіння
57] Божого ми доплили, я гадаю, до пристаней дружніх.
58] Нумо ж за діло, всі радо влаштуймо на честь його свято;
59] Доброго вітру у нього просім, щоб дозволив щороку
60] Так провести мені свято у місті, заснованім мною,
61] В храмі його. Ось земляк наш Ацест, народжений в Трої,
62] В кожне судно два воли передав. На бенкеті вшануйте
63] Рідних богів, ушануйте й богів несмертельних Ацеста.
64] А як Аврора ясна і дев’ятий вже день[135] животворний
65] Нам подарує й промінням своїм усю землю осяє,
66] Флоту швидкому призначу тоді я змагання найперше.
67] Потім — тому, хто в ногах має міць і хто силою дужий,
68] Списа чи легку із лука стрілу хто найдалі докине,
69] Чи з сирівця рукавиці вдягнувши, йде впевнено битись, —
70] Всі хай виходять і пальми в заслужену ждуть нагороду.
71] Отже, замкніте уста і зеленню скроні вквітчайте».
72] Так промовляє і матернім миртом вінчає обличчя[136].
73] Те саме робить Гелім і Ацест, поважніший літами,
74] Й зовсім ще юний Асканій, за ним і вся молодь те робить.
75] Сам він із зборів іде до могили, за ним поступають
76] Тисячні юрми; всередині він з своїм почотом почесним.
77] Амфори дві тут вина, по обряду, для Вакха зливає
78] В жертву, й по дві молока і крові святої приносить;
79] Потім кладе іще квіти багряні і так промовляє:
80] «Батьку, вітаєм тебе і останки вітаємо тлінні!
81] Вас я знайшов надаремно, й ви, батьківський духу та тіні,
82] Бо не судилось Італії землі, святі її ниви,
83] И Тібр авзонійський, — який він, не знаю, — з тобою шукати».
84] Так він промовив, і тут з пресвятого найглибшого місця
85] Вуж вилізає великий, слизький, із сьома обручами[137],
86] Легко могилу в сім звоїв обвив він, як повз понад вівтар.
87] Синьо-зелені пружки на хребті пробігають у нього,
88] Блиском вогненним цяток золотиста луска його грає;
89] Наче веселка у хмарі, як сонце засвітить навпроти,
90] Тисячі барв розсипає. Еней остовпів з того дива.
91] Той же, у довгому звої, повзе поміж чаші і легкі
92] Келихи, й жертви поївши, без перешкод у могилу
93] Глибоко лізе і залишки жертви на ній покидає.
94] Цим заохочений, жертву він батькові далі приносить, —
95] Хто це, не знає, чи дух цього місця[138], чи батьків слуга — більше
96] Ріже він двоє ягняток і стільки ж свиней за обрядом,
97] Ще й чорноспинних волів стільки ж само; потому зливає
98] З келихів вина і духа Анхіса великого кличе,
99] Й духів запрошує тих, що їх можуть пустить з Ахеронту.
100] І товариство, хто як із них може, дари всі приносять
101] Радо й складають на вівтарі, ріжуть волів, розставляють
102] Мідяний посуд; а інші, простершись на травах, рожнами
103] Жар під котли підгортають, печеню із м’яса готують.
вернуться
135
вернуться
136
вернуться
138