159] Вже наближались до скелі і вже до мети добивались,
160] Як непоборний на глибі морському Гіант до Менета,
161] Що корабля був керманичем, голосно став промовляти:
162] «Чом так далеко ти їдеш направо, сюди завертай-но,
163] Попід цей берег наліво, хай весла черкнуться об скелю,
164] Хай по просторах гуляє хто інший». Сказав, та підводних
165] Скель боячися, Менет вже перед корабля завертає
166] В напрямі моря. «Куди завертаєш, Менете, я ще раз
167] Ясно кажу — їдь до скелі», — Гіант так гукає до нього.
168] В мить цю побачив Клоанта, як той доганяє й коротшим
169] Шляхом пливе, й просмикнувшись помежи дзвінкою скалою
170] І між Ґіантом, що зліва од нього тоді опинився,
171] Морем безпечно пливе, залишивши мету за собою.
172] Біль тоді аж у костях запік юнака невимовний,
173] Скроні зросились сльозами й, забувши про власну пристойність
174] І про життя своїх друзів, він длявого скинув Менета
175] Стрімголов в воду із палуби, з самого верху. Тепер вже
176] Сам він керманич і вождь; він снаги додає своїм людям
177] Й прямо на берег наводить кермо. А з глибини заледве
178] Підстаркуватий добувся Менет; плине в мокрій одежі,
179] Й ледве за скелю схопився сів на сухому камінні.
180] З нього сміялися тевкри тоді, як він падав у море,
181] І, коли плив він по ньому, сміялись також, як солону
182] Воду випльовував він із грудей. А Сергеста й Мнестея,
183] Тих, що відстали, весела тепер запалила надія,
184] Що переможуть Панта. Сергест уже першого місця
185] Майже сягав і підплив уже близько до скель; та на цілу
186] Він довжину корабля ще не вирвавсь, а лиш на частину, —
187] Дзьобом вже «Кит» його тисне, суперник. Мнестей між своїми
188] Товаришами біжить по судну і до них промовляє:
189] «Гей, налягайте на весла, ви, Гектора друзі, яких я
190] Взяв за супутців собі по загибелі Трої! Всю силу
191] Ви покажіть і завзяття, що мали на Сіртах гетульських,
192] Й на Іонійському морі[141], на збурених хвилях Малеї.
193] Першу здобуть нагороду, Мнестей, я не прагну (хоч, доле!
194] Хай її мають, кому ти, Нептуне, даєш), але сором
195] Все ж повернутись останнім. Здобудьте хоч стільки звитяги,
196] Щоб неподобства цього не дозволити все ж, громадяни».
197] І у найвищій напрузі на весла вони налягають.
198] Вся аж тремтить від могутніх ударів корма міднокута,
199] Аж розступаються хвилі; приспішений віддих стрясає
200] Тілом і свище у горлах сухих, піт потоками рине.
201] Випадок сам передав таку бажану славу героям,
202] Бо ошалілий Сергест повернув вже занадто до скелі,
203] Й ніс корабля опинився на місці непевнім і в’їхав
204] Прямо, нещасний, на брилу камінну. Здригнулася скеля;
205] Весла, наткнувшись на гостре каміння, зломились; погнало
206] Tак кораблем, що повис він. Із криком гучним мореплавці
207] З місць позривались своїх і затримались мить. Але тут же
208] Повитягали з залізом гаки і багри гострокуті
209] І в крутежі заходились поламані весла ловити.
210] Повеселілий Мнестей, задоволений з успіху цього,
211] Розмаху веслам надавши й на поміч закликавши вітер,
212] Вибивсь у чистеє море і мчить по просторах відкритих.
213] Tак із печери раптово стривожена чимось голубка,
214] Що її дім і гніздечко затишне у пористій пемзі,
215] Злине над ниви і крилами плеще, тікаючи з дому,
216] Поки потрапить у тихе повітря й пливе, як по хвилях,
217] Крильця швидкі й не ворушаться навіть. Мнестей же так само
218] І його «Кит» у погоні цій хвилі вже краяв далекі,
219] Так і його сам розгін уже ніс в його леті. Найперше
220] Він обганяє Сергеста, який на високім камінні
221] Й на мілині опинився і марно всіх помочі просить;
222] Вчиться бідак, як пливеться тоді, коли зламано весла.
223] Далі й Гіанта, й велику «Хімеру» догнав, що піддатись
224] Мусила, зрештою, все ж не було стернового у неї.
225] Тільки один, аж на самий кінець, вже Клоант залишився.
226] Кинувся він і за ним, всю напруживши силу, женеться.
227] Поклики вдвоє побільшали, заднього всі підбивають
228] Наздоганяти передніх, аж небо від криків лунає.
229] Ті за ганьбу уважають утратити славу здобуту
230] Й честь свою, навіть життя за ту шану віддати готові.
231] Інших підтримує успіх, — як бачать, що можна, то й можуть.
232] Вже вони, судна зрівнявши, були б нагороду ділили,
233] Щиро якби до богів Клоант не молився, піднявши
234] Руки до моря свої, не складав би священних обітниць:
235] «Вічні богове, що держите владу над цими морями,
236] Вашими водами їду я й радо на цім узбережжі
237] Білого вам за обітом незламним вола[142] я поставлю
238] При вівтарі, кину в хвилі солоні осердя із нього,
239] Чисті вам вина зіллю». На дні моря почули молитву
240] Хор Нереїд весь, і Форк, і діва морська Панопея[143],
241] Й навіть сам батько Портун; дав сильний він поштовх рукою, —
242] І полетіло судно, швидше вітру і стріл бистролетних,
243] До суходолу і, в пристань глибоку допливши, сховалось.