302] Став тут Еней перед ними всередині й так до них мовить:
303] «Запам’ятайте собі, що скажу вам, і тіштеся з того:
304] З вас, усіх зібраних тут, без дарунку ніхто не відійде.
305] Списи два дам я із Кносу[149], з блискучої сталі твердої;
306] Дам, щоби мали, сокиру двосічну, оковану сріблом.
307] Будуть дари ці однакові всім, а три перші одержать
308] Ще нагороди, і жовто-зелена галузка маслинна
309] Чола вквітчає їм. Перший звитяжець коня із убранням
310] Хай собі візьме. А другому буде — весь повен фракійських
311] Стріл сагайдак амазонський, при ньому ж і золотом шитий
312] Пояс, застебнутий пряжкою із самоцвітом великим.
313] Третій із них теж нехай звідціля задоволений вийде,
314] Цей арголійський шолом несучи із собою додому».
315] Так він промовив. Місця позаймавши і гасло почувши,
316] Раптом майнули у простір вони; вже лишають границю
317] Й вихором в полі летять, лише на мету споглядають.
318] Ніс уже вирвався перший і перед всіма, що змагались,
319] Рветься вперед він, од вітру й летючого грому бистріший.
320] Другий по ньому, далеко, проте, залишився той другий —
321] Салій був ним, а на віддалі, далі за ними, вже третій
322] Був Евріал.
323] За Евріалом Гелім; за Гелімом же зараз позаду
324] Вже наступає на п’яти Діор; він рукою на плечі
325] Вже опирається так, що коли б залишилося більше
326] Місця, то він обігнав би того, або, щонайменше б,
327] Сумнів тут був, хто з них перший. Вже майже весь простір пробігли
328] І до мети наближались, втомившись, аж тут нещасливо
329] Ніс посковзнувся на крові волів; їх зарізали в жертву,
330] Й кров мураву всю зелену скропила, розлившись на землю.
331] Тут молодець, що радів наперед з перемоги, не вдержав
332] Ніг, хоч оперся об землю, бо вже потомились, і носом
333] Просто у нечисть упав і в кров пожертовну священну.
334] Про Евріала, однак, не забув він, про свого любимця;
335] Бо, піднімаючись з бруду, під Салія кинувсь, — той зразу
336] Впав і простягся на жовтім піску. Евріал перескочив
337] І, перемігши так з поміччю друга, на першому місці
338] Ставши, під оплески й оклики дружні мети осягає.
339] Другий Гелім був, а третій Діор перейняв собі пальму.
340] Голосно тут заперечує Салій і перед великим
341] Люду зібранням на схилі гори, й перед зборами радних
342] В перших рядах домагається честі, яку відібрали
343] Підступом в нього. Але Евріала рятує загальна
344] Ласка, і щирії сльози, і доблесть, що в гарному тілі
345] Дуже полонить серця. Ще й Діор йому тут помагає
346] Голосом дужим, що пальми дійшов він, але нагороду
347] Втратив би все ж, якби Салію перша пошана припала.
348] Батько Еней тоді каже їм: «Діти, оті подарунки
349] Лишаться вам, і ніхто тут не змінить вже місць переможців,
350] Та й змилосердитись треба в пригоді над другом невинним».
351] Мовив і шкуру лева гетульського, кантом обшиту,
352] З кігтями з золота, Салію він оддає в подарунок.
353] Ніс на це мовить: «Якщо переможених так шанувати
354] Й тих, що упали, жаліти, то Ніса ти як обдаруєш?
355] З честю б я першу здобув нагороду, якби нещаслива
356] Доля так само, як Салія, теж і мене не спіткала».
357] Так промовляє й лице він показує, й тіло, розмоклим
358] Гноєм залите. Тут батько шляхетний, на це усміхнувшись,
359] Щит велить винести — Дідімаона мистецтво було це, —
360] [150]Знятий з одвірків священних данайцями в храмі Нептуна,
361] Цей подарунок величний він знатному дав юнакові.
362] Як перегони скінчили й Еней роздарив подарунки, —
363] «Ну, а тепер, — каже, — в серці у кого відвага, хай вийде,
364] Руки нехай піднімає й долоні, у ремінь сповиті».
365] Мовивши так, нагороду подвійну за бій він складає;
366] Хто переможе — одержить вола у стрічках злотоглавих,
367] А переможений — меч і величний шолом для розради.
368] Довго не ждали, бо зараз з’явилось Дарета обличчя
369] В силі могутній, аж гомін довкола пішов між мужами.
370] Він одинокий, бувало, до бою ставав із Парісом;
371] Коло могили, де Гектор великий лежить, перекинув
372] Він величезного витязя Бута (цей же походив
373] Аж із Бебриції й тим величавсь, що був з роду Аміка)
374] І на піску золотім залишив його в корчах смертельних.
375] Саме Дарет, до бою підняв свою голову перший,
376] Плечі широкі свої показав і вперед простягає
377] Руки, вимахує ними в повітрі й ударами сипле.
378] Всі оглядаються, де ж супротивник, ніхто не посміє
379] Вийти з такої громади численної й ременем руки
380] Вперезати. Тож радий він думці, що всі вже признали
381] Пальму звитяги за ним, стає перед самим Енеєм
382] Й без вагання, узявши за роги вола, промовляє:
383] Данину богині, як битись ніхто не виходить, то нащо
384] Тут стояти? І доки мене тут держати гадаєш?
385] Взяти дарунок дозволь». Закричали всі разом дарданці
386] Домагались, щоб мужу обіцяне сповна віддати.
387] Гнівний Ацест тут словами картає Ентелла, що поруч
388] З ним на зеленім сидів моріжку, і гукає до нього:
389] «Гей же, Ентелле, з сіканських героїв колись найзнатніший!
390] Як ти дозволиш, щоб він та без бою забрав ці дарунки?
391] Де ж нині Ерікс, той бог, якого ти завжди даремно
392] Вчителем звав? Де поділася слава, яка рознеслася
393] Ген по Трінакрії всюди, й трофеї, що в тебе на стінах?»
394] Він же на це: «Ні любов до похвал, ані слави бажання
395] В мене не зникли від страху; та старість надходить, і в жилах
396] Кров застигає, і м’язи вже в’януть у немічнім тілі.
397] От коли б юність вернулась до мене колишня, якою
398] Хвастає так цей негідник, усе ж би мене притягнула
399] Не нагорода сюди, ні телець цей, на вигляд красивий, —
400] Тож до дарів тих байдуже мені». Це промовивши, зразу ж
401] Кидає ремені два тяжелезні усім перед очі.
402] З ними, бувало, бог Ерікс завзятий в бої звик ходити,
403] В шкуру звірину тверду свої обвивати рамена.
404] Всі остовпіли, — сім грубих шкур надималось волових,
405] Вшитим свинцем і залізом. Поглянув Дареті, і найдужче
406] Він із усіх здивувався, й рішуче відмовився брати.
407] Син же Анхіса відважний, проте, цей тягар обертає,
408] Важить в руках і лічить ті звої й вузли безконечні.
409] Врешті старий із дна серця такими озвався словами:
410] «Що ж, якби ці рукавиці, і зброю ясну Геркулеса
411] Бачив хто-небудь, і січу злощасну на цім узбережжі?
412] Зброю цю Ерікс носив колись, брат твій (ось бачиш — донині
413] Змочена кров’ю і мозком обризкана). Нею він бився
414] З внуком Алкея могутнім. Була вона звична й для мене,
415] Поки у жилах буяла ще кров і заздрісна старість
416] Скроні мої не засіяла ще сивиною. Коли вже
417] Навіть троянський Дарет так нашої зброї злякався,
418] Та як Еней побожний дасть згоду й Ацест, що до бою
419] Сам спонукав мене, — добре, хай бій буде рівний, не бійся,
420] Кину я Ерікса зброю, ти ж ремені викинь троянські».
421] Так він промовивши, плащ із плечей свій подвійний скидає,
422] Й тіло своє величезне, і кості великі, і м’язи
423] Він відкриває й стає, наче велетень, серед арени.
424] Батько тоді Анхісід сам виносить їм ремені рівні,
425] Й руки обом він обкручує тут же в однакову зброю.
вернуться
149