604] З цього моменту Фортуна мінять почала свою вірність.
605] В час, коли ігри свої при могилі вони святкували,
606] Донька Сатурна Юнона послала троянському флоту
607] З неба Іріду. І вітром у леті їй ще помагала, —
608] Не заспокоїлось серце, стара не загоїлась рана.
609] Діва та зараз в дорогу збирається й тисячобарвним
610] Луком і летом швидким, нікому не видна, злітає.
611] Бачить той збір величезний; оглянула берег старанно,
612] Бачить покинуті гавані й флот весь залишений зовсім.
613] А на самітному березі, здалека, плакало гірко
614] Трої жіноцтво по смерті Анхіса, і всі споглядали
615] В смутку тяжкому на море глибоке. Гей, скільки прийдеться
616] Втомленим хвиль подолати морських; лиш одне в них бажання —
617] Міста всі просять, набридло вже біди морські їм терпіти.
618] Отже, між них і вмішалась навмисне, щоб шкоду зробити.
619] Скинула з себе вона і подобу, і одіж богині,
620] Стала старою Бероєю жінкою тмарця Дорікла
621] Що величалась і родом колись, і ім’ям, і синами.
622] Так-то вона увійшла між троянське жіноцтво та й каже:
623] «Ох, нещасливі, кого на війні не убили ахейські
624] Руки під мурами рідного міста! О плем’я нещасне,
625] Доля тебе зберегла невідомо для смерті якої.
626] Сьоме вже літо минає від часу, як знищено Трою,
627] А по морях, і по землях усяких, по скелях і нетрях
628] Ми під зірками блукаємо змучені, прагнучи вийти
629] В путь до Італії, що утікає; ми ж оремо хвилі.
630] Братній тут Ерікса край і Ацеста гостинна оселя.
631] Що нам боронить тут мури закласти й дать місто громаді?
632] О батьківщино і в ворога вирвані марно пенати,
633] Як не згадати нам мурів троянських? Невже не побачу
634] Більше ніколи я гекторських рік Сімоента і Ксанта?
635] Нумо ж зі мною ходімо і спалим ці прокляті судна.
636] Бо в сновидінні я бачила образ віщунки Кассандри,
637] Як смолоскипи палаючі нам подавала й казала:
638] «Трої лиш тут ви шукайте, тут ваша домівка». Пора вже
639] Взятись до діла, бо гаятись годі при чуді такому[154].
640] Четверо тут вівтарів є Нептуна, сам бог смолоскипи
641] В руки дає і відвагу». Лиш мовивши це, ухопила
642] Перша ворожий вогонь і, піднісши угору в правиці,
643] Здалека ним закрутила й метнула. Жінки Іліона
644] З подиву й жаху аж остовпіли. Одна, найстаріша
645] Із них багатьох, що стільки дітей у Пріама кормила,
646] Пірго, так мовить: «Це вам, матері, не Бероя ретейська, —
647] Це не дружина Доріклова! Зважте: у неї ознаки
648] Божої вроди, вогонь у очах, і що за обличчя,
649] Голос який і хода. Я сама відійшла, залишивши
650] Хвору Берою удома, яка ще на те нарікала,
651] Що, одинока, з усіх лиш вона не здолає віддати
652] Шану, нещасна, останню Анхісові, ані належно
653] Повеличати». Отак говорила.
654] Та матері зловорожо дивилися оком недобрим
655] На кораблі, й між любов’ю до цеї країни вагались
656] І пориванням до царства, яке обіцяє їм доля.
657] В той час на крилах широких по небу злетіла богиня,
658] Довгу дугу попід хмарами креслячи в леті своєму.
659] Всі тоді раптом, захоплені чудом, із криком шаленим,
660] З вогнища храму хапають вогонь, а інші, — і листя,
661] Й хмиз з вівтарів ухопивши, й палаючі факели мечуть.
662] Віжки Вулкан[155] попустивши свої, почав тут шаліти
663] Всюди — по лавах, по веслах, по кілях, ялицею вкритих.
664] Вістку, що судна горять, до могили Анхіса доносить
665] І до сидінь театральних[156] Евмел. І самі вони бачать:
666] Дим попід хмарами чорний клубочиться. Перший Асканій,
667] Що керував у змаганні веселих кіннотників бігом,
668] З запалом сам полетів аж до табору, що збунтувався;
669] Марно, задихавшись, гнались за ним, щоб спинити, старшини[157].
670] «Що за нове божевілля, — гукнув він, — чого вам ще треба,
671] Це ж, громадянки нещасні, ви не ворогів, не аргівський
672] Табір ворожий, а власні надії свої запалили.
673] Я, ваш Асканій, ось тут перед вами». І кинув під ноги,
674] Знявши, шолом, що в ньому подобу війни удавав він.
675] Спішно прибув і Еней, і за ним уся тевкрів громада.
676] Ті ж, ізлякавшись, розбіглися всюди, по всіх узбережжях,
677] І повтікали в ліси, і, знайшовши печери, сховались
678] Нишком. Почин свій клянуть; за провину їм сором; пізнали
679] Знову своїх вони; з їхнього помислу зникла Юнона[158].
вернуться
156
…і