680] З цього, однак, ні вогонь, ні пожежа не втратили сили
681] Непоборимої, ще під дубиною вогкою клоччя
682] Тліє й димує повільно, і жар помаленьку з’їдає
683] Судна; мов пошесть якась розплилася по цілому тілу;
684] Не помагають зусилля мужів, ані вилиті води.
685] Благочестивий Еней тоді скинув з плечей свою одіж,
686] Руки до неба простяг і благає в богів порятунку:
687] «Можний Юпітере, якщо усіх до одного троянців
688] Ти не зненавидів і милосердя ще давнє лишилось
689] В тебе до наших страждань, то дай тепер, батьку, можливість
690] Вирватись з полум я флотові й тевкрів останні пожитки
691] Вирви од згуби. Або своїм громом, якщо заслужив я,
692] Все, що лишилось, пошли на загибель, твоя хай правиця
693] Все тут погубить». Він це лиш промовив, і враз розшалілась
694] Чорная буря й невидана злива, і вже затремтіли
695] Гори і доли від грому: дощ ринув із хмарного неба,
696] І непроглядна від вітру зчинилася темінь навколо.
697] Палуби зверху повні води, і напівобгорілі
698] Балки мокріють, та, зрештою, пломінь потух уже зовсім;
699] Судна від лиха врятовано, тільки чотири пропало.
700] Батько Еней, проте, випадком прикрим цим вражений тяжко,
701] В серці всіляко журбу свою важив велику, чи має
702] Тут осідати, на нивах сікульських, і знехтувать зовсім
703] Присуди долі, чи до італійських країн добиватись.
704] Нант же старий, що його лиш Паллада Трітонія пильно
705] «Вчила і в хитрих мистецтвах[159] зробила його знаменитим,
706] Те поясняв, що кару богів провіщає велику,
707] Й те, чого вічний порядок призначення хоче, — отож він
708] Розвеселить намагався Енея такими словами:
709] «Сину богині, куди лише доля веде і заводить,
710] Всюди ходім, що б не сталось, і все переможем терпінням.
711] Тут біля тебе Ацест, із божистого роду дарданець.
712] Радься із ним, йому звірся, до тебе він завжди прихильний.
713] Ти передай йому тих, що не можеш узять, бо згоріли
714] Судна, і тих, що усі їм твої починання великі
715] Вже наобридли, і старших мужів, і жінок, що втомились,
716] Ідучи морем, віддай, що слабе й небезпеки боїться;
717] Дай їм, потомленим, дозвіл закласти на землях цих місто, —
718] Хай їм дозволено буде його називати Ацеста».
719] Цими словами старенького друга загрітий, усе ж він
720] Перебирає в душі своїй всякі думки і турботи.
721] Чорна на небо вже в’їхала ніч на своїй колісниці.
722] Видалось, раптом із неба зійшов несподівано образ—
723] Батька Анхіса й такими озвався словами: «Мій сину,
724] Поки я був між живих, дорожчий життя мені був ти,
725] Сину мій, битий прокляттям ілійським. Приходжу сюди я
726] З волі Юпітера, що кораблі від вогню врятував нам, —
727] З неба високого, врешті, зіслав милосердя. Послухай
728] Ради найкращої, що подає тобі Навт, ваш порадник.
729] Їдь до Італії найхоробріші юнацькі серця лиш
730] Вибери і заведи їх туди. Бо тверде і суворе
731] Плем я у Лації мусиш скорити. Зійди, проте, перше
732] В Діта домівку підземну і крізь авернійські глибини,
733] Сину, добийся до мене. Не в Тартарі я нечестивім
734] Перебуваю, між тіней сумних, а в Елісії, світлім
735] Богоугодних зібранні. Сюди, якщо жертву багату
736] З чорних тварин[160] ти складеш, приведе тебе чиста Сівілла.
737] Там ти весь рід свій пізнаєш і місто, яке тобі дасться.
738] Отже, прощай! Ніч волога пройшла вже середину шляху,
739] Подихом коней повіяв на мене світанок суворий».
740] [161]Так він промовив і ніжним серпанком розплився в повітрі.
741] «Гей, куди ти подався, куди поспішаєш, — до батька
742] Мовить Еней, — перед ким утікаєш? І хто ж заважає
743] Нам тут обнятись?» — сказав це і попіл роздув, і погаслий
744] Вогник, Ілара пергамського, й вогнище сивої Вести
745] Жертвою він вшанував[162] із святого зерна і куріння.
746] Зараз скликає він друзів, по-перше, Ацеста, й говорить
747] Їм про накази Юпітера, й милого батька поради,
748] Й задуми ті, що їх має в душі. Не тратять на раду
749] Ані хвилини, й Ацест його задумів не відкидає.
750] Місту жінок одписавши, лишають вони, і охочий
751] Люд, і ті душі, які до великої слави не прагнуть.
752] В суднах лавки поправляють самі вони, й замість згорілих,
753] Балки новими замінюють, весла і линви ладнають.
754] Їх не багато, зате молодецька в них доблесть військова.
755] Разом тим часом Еней і границі визначує місту,
756] Жеребом ділить місця під доми, — Іліону тут бути,
757] Тут же він місце відводить під Трою[163]. Ацест же, троянець,
758] Тішиться царством, визначує форум, старшину скликає,
759] Установляє права; ще й на Ерікса славній вершині,
760] Зорям сусідній, Венері споруджує храм Ідалійській,
761] Гай пресвятий і жерця приділяє могилі Анхіса.
вернуться
162
вернуться
163