14] Є така вість, що Дедал, утікаючи з царства Міноса,
15] Зваживсь плисти у повітрі на крилах прудких і в дорозі
16] Тій незвичайній заплив аж до Арктів холодних, і, врешті,
17] Легко осів на Халкідськім узгір’ї. І тут, де уперше
18] Твердо вчув землю, весла крилаті приніс він у жертву,
19] Фебе, тобі і храм спорудив величавий. В притворі —
20] Смерть Андрогея, а далі покара, яку Кекропіди
21] Змушені мати — давати (о горе!) сім діток щороку[172].
22] Урна на жереби є там. Навпроти здіймається вгору
23] З моря кносійська земля[173]. Любов до бика тут жахлива,
24] І Пасіфая, і ложе таємне, і змішані роди.
25] Далі двоббразний вид Мінотавра[174] стояв тут — кохання
26] Грішного слід. Тут подвиг той славний — будова і ходи
27] [175]Плутані і нерозв’язні блукання. Але ж і Дедал вже
28] Зглянувсь на щире кохання царевої доньки й зрадливі
29] Ходи таємні у замку відкрив, показавши, де вихід
30] Ниткою[176]. Частку велику, Ікаре, ти в творі такому
31] Мав би, якби лише смуток дозволив. Твої він пригоди
32] Вирізьбить пробував двічі у золоті, й двічі у батька
33] Падали руки. І далі дивились би так, та вернувся
34] Посланий перше Ахат, а з ним Феба і Трівії жриця,
35] І лавка дочка Деїфоба, що так до царя промовляла:
36] «Ні, не таких тепер час вимагає оглядин, нам треба
37] Семеро з стада волів, які дотепер не впрягались,
38] Тут заколоти й овечок за звичаєм вибраних стільки ж».
39] Так наказала Енеєві. Не зволікавши й хвилини,
40] Жертву за словом її приносять мужі невідкладно,
41] Й тевкрів запрошує жриця ввійти до високого храму.
42] Витято в схилі високої скелі печеру велику;
43] То туди входів широких веде і воріт сто, а звідти
44] Стільки ж іде голосів у той час, як Сівілла пророчить.
45] От до порога прийшли, а діва: «Пора запитати
46] Долю нам, — каже, — свою, то ж бог ось, сам бог тут». Це мовить
47] Перед дверима, і раптом обличчя й весь вигляд змінився,
48] Коси розвіялись в неї, а груди здіймаються, й серце
49] Диким набрякло шаленством, і більша здається, і голос
50] В неї нелюдський. Овіяна силою близького бога, —
51] «Щось забарився ти, — каже, — троянче Енею, з обітом
52] І молитвами? Все баришся ти? Раніш не відкриють
53] Уст своїх віщих двері великого храму». Сказала
54] Й змовкла, а тевкрів, немов у гарячці, усіх затрусило,
55] Й цар їх із дна свого серця таке посилає благання:
56] «Фебе, ти завжди в біді до троянців бував милосердний,
57] Ти і дарданську стрілу напутив[177], і Парісові руки
58] На Еакідове тіло; мене по морях розмаїтих
59] Вів ти, які величезні простори земель обмивають;
60] В дальнім Массільськім краю і в полях, що до Сірт простяглися,
61] До берегів італійських тікаючих все ж ми дістались.
62] Хай же недоля троянська не далі за нами йде слідом!
63] [178]Ви ж, о богове й богині, всі разом, яким на заваді
64] Був Іліон, була слава дарданська немилою, згляньтесь
65] Ви над пергамським народом ласкаво. І ти, найсвятіша
66] Віщая діво, що знаєш майбутнє, — не царства прошу я,
67] Що не належить мені, — дай в Лації тевкрам притулок,
68] Трої богам і пенатам, що гнані блукають. Збудую
69] Фебові й Трівії з чистого мармуру храм і святкові
70] Дні встановлю та їх іменем Феба назву я. Й на тебе
71] [179]Захисток жде величавий в державі моїй, де я віщі
72] Книги твої загадкові пророцтва, моєму народу
73] Дані, складу і тобі, о мати, мужів присвячу я
74] Вибраних. Лиш не давай на листочках свої ворожби нам[180],
75] Щоб не летіли розкидані, буйним вітрам на забаву;
76] Дай нам пророцтво сама, я благаю». І мову урвав він.
77] Та у печері віщунка, іще не приборкана Фебом,
78] В шалі бушуючи, пробує, чи не удасться позбутись
79] Бога великого з серця. Та бог тим більше уста їй
80] Спінені тисне, і серця їй дикість приборкує дужче,
81] І втихомирює. Раптом самі вже собою відкрились
82] Сто величезних воріт храмових, і пророцтво віщунки
83] Там залунало в повітрі: «Нарешті, по довгих пригодах,
84] Що на морях їх зазнали, — й на суші чекають ще важчі, —
85] Ввійдуть дарданці у царство лавінське, ти цим не турбуйся.
86] Та вони скажуть: «Бодай би не входили». Бачу я війни,
87] Війни жахливі, і Тібр я он бачу, що сповниться кров’ю,
88] Буде ж бо там Сімоент, буде Ксант, буде табір дорійський,
89] І народився вже в Лації другий Ахілл[181] від богині.
90] Та не відійде нікуди присутня при тевкрах Юнона,
91] В час, коли ти у великій потребі в яких лиш не будеш
92] [182]Міст і племен італійських благати собі допомоги!
93] [183]Лиха такого причиною знову ж до тевкрів прихильна
94] Буде чужинка, знов ложе чуже…
95] Ти лиш нещасть не лякайся, ставай проти них сміливіше,
96] Ніж дозволяє тобі твоя доля. Путь перша рятунку,
97] Що й не гадав ти про неї, відкриється з грецького міста[184]».
вернуться
172
вернуться
179
Величавий храм спорудив Аполлонові імператор Август на Палатинському пагорбі, немовби виконуючи обітницю Енея.
вернуться
180