98] Цими словами Сівілла кумейська із місця святого
99] Страшно й неясно виспівує й виє з печери, правдиве
100] З темним мішаючи. Так Аполлон нею віжками править
101] І попід груди шалену острогами коле. Як тільки
102] Шал уступив і уста її спінені втихли, промовив
103] Цими словами герой наш Еней: «Вже ніякі, о діво,
104] Нові нещастя мене несподівані більше не стрінуть.
105] Все вже в своїй голові уявив я собі і продумав.
106] Лиш одного я прошу: якщо тут до підземного царства
107] Є якісь двері, є чорне болото, яке розлилося
108] З повені хвиль Ахеронту, то хай же дозволено буде
109] Стати мені перед очі батька мого дорогого.
110] Ти мені шлях покажи й відчини туди браму священну.
111] Я його з полум’я вирвав, як тисячі стріл по нас били;
112] Виніс його я з юрби ворогів на цих плечах. Пройшов він
113] Разом зі мною дорогу по всіх океанах, терпів він,
114] Немічний, моря і неба знегоди усі понад сили
115] І понад старості долю. Отож він наказував щиро,
116] Щоб уклонивсь я порогам твоїм, щоб благав тебе дуже.
117] Мати, благаю, зглянься, всесильна, на сина, на батька,
118] Бо ж і Геката гаї авернійські тобі доручила.
119] Міг же Орфей із темряви викликать мани дружини,
120] Хоч його сила в дзвінких лише струнах, в кіфарі фракійській.
121] Брата також міг Поллукс відкупити позмінною смертю,
122] Сто раз пройшовши туди і сюди. Чи згадати Алкіда
123] Або Тесея? І мій від Юпітера рід розпочався».
124] Поки він цими словами благав і за вівтар держався[185],
125] Відповідала віщунка: «Божистої крові потомку,
126] Сину Анхіса, троянче, легкий перехід до Аверна,
127] Вдень і вночі там чорна Дітова брама відкрита,
128] Тільки вернутися звідти і вийти на світ цей небесний —
129] Це уже труд, це справа велика. І деякі тільки,
130] Що їх Юпітер у ласці своїй полюбив, чи їх доблесть,
131] Божих синів, аж на небо піднесла. Ліси ж поміж нами,
132] І навколо Коціт розлив свої чорнії води.
133] Що ж, як бажання у тебе таке, така в серці жадоба
134] Два рази озеро Стікс пропливти[186] і два рази Тартар
135] Чорний уздріть, як приємно на труд цей шалений пуститись, —
136] Знай, що слід перше зробити: десь криється між деревами
137] В тінях гілля із листям і пруттям гнучким золотеє[187] —
138] Святощі це для Юнони підземної, їх укриває
139] Гай, і похмурою пітьмою їх сповивають долини.
140] Та не дозволено в схови підземні раніше вступити,
141] Доки не зірвано з дерева наріст отой злотолистий;
142] Це як ралець Прозерпіна-красуня собі встановила.
143] Зірвеш ту віть золоту — і друга уже виростає,
144] Й гілка ота вже таким же квітчається знову металом.
145] Отже, ти високо й пильно дивись і, як тільки побачиш,
146] В руку бери, так годиться. Бо легко сама тобі дасться,
147] Як лиш покликаний долею ти; а як ні, то не знайдеш
148] Сили, щоб взяти її, не зітнеш її й сталлю твердою.
149] Є біля тебе, крім того, ще тіло померлого друга[188], —
150] Гей, ти не знаєш, — і цілий твій флот оскверняється трупом;
151] Ти по пораду тим часом прийшов і нам топчеш пороги.
152] Спершу його віднеси і належним вшануй похованням;
153] Чорні ягнята сюди приведи, як очищення жертву.
154] Так лише Стіксу побачиш гаї і живим недоступне
155] Царство». Мовила так і, зімкнувши уста свої, змовкла.
156] Смуток обличчя його огорнув, невідоме майбутнє
157] Важить в своїй голові він. За ним і Ахат поступає,
158] Вірний товариш його, у такій же журбі, крок за кроком;
159] Так між собою удвох розмовляли вони й міркували,
160] Друга якого померлого мала на думці віщунка,
161] Тіло чиє поховати належить. І от на сухому
162] Березі бачать Мізена вони, що загинув нужденно,
163] Сина Еола — Мізена. Умів від усіх він найкраще
164] Міддю скликати мужів і Марса в них співом будити.
165] Гектора був це товариш великого, з Гектором разом
166] Завжди у бій він ходив, і сурмою, і списом славетний,
167] А як Ахілл поконав того мужа й зігнав з цього світу,
168] Цей завзятий герой приєднався як друг до Енея,
169] До дарданійця, і вибрав не гірше. Та разу одного
170] Він, у безумстві своєму, заграв над просторами моря,
171] Дуючи в мушлю порожню, й богів з ним змагатися кликав.
172] Виклик змагання прийняв сам Трітон, якщо вірити можна,
173] І межи скелями, в спінених хвилях, втопив того мужа.
174] Всі обступили кругом його, й тяжко усі голосили.
175] Перший найбільше Еней ридав поміж ними побожний.
176] Потім Сівілли наказ виконувать швидко беруться,
177] І починають в сльозах вони дерево зносить негайно,
178] І похоронне складати багаття, щоб неба сягало.
179] Йдуть до старезного лісу, високого звірів притулку;
180] Падають сосни, й видзвонює падуб під лезом сокири,
181] Балки розколюють клинням вони берестові й дубові,
182] Ще й ясени величезні з високих верхів’їв спускають.
183] І при роботі такій не бракує й самого Енея,
184] Товаришів підганяє він, сам за ту зброю береться.
185] А за роботою думку в умі він снує сумовиту,
186] На безконечні погляне бори й починає молитись:
187] «От коли б те золотеє гілля між дерев показалось
188] В цьому великому гаї мені? Ох, по правді-бо щирій
189] Все, наш Мізене, про тебе нам віщувала віщунка».
190] Ледь він це мовив, як голубів пара[189] злетіла із неба
191] Й, перед самими очима героя майнувши, присіла
192] На моріжку на зеленім. Пізнав тоді витязь могутній
193] Матерніх птиць і, зрадівши, благав їх: «Будьте мені ви
194] Провідниками й вкажіть, якщо є десь, дорогу, і льотом,
195] Просто прямуйте в ліси, де галуззя багате родючу
196] Землю затінює. Мати-богине, в тяжку цю годину
197] Не покидай мене». Мовив і став; і уважно дивився,
198] Що за знаки подають, і куди попрямують у льоті.
199] Ті ж для годівлі злетіли настільки, що оком доглянуть
200] Міг би, хто стежив за ними. Тоді, як над гирло Аверну
201] Тяжко пахучого вже прилетіли, то швидко знялися
202] І, через легке повітря майнувши, на бажанім місці,
203] На двоприродному дереві[190] сіли. А там надзвичайне
204] Золота світло заграло в галуззі; як часом буває,
205] Зазеленіє посеред лісів молодими гілками
206] В найтріскучіші морози омела, яка на чужому
207] Виросла круглому пні і шафранною порослю в’ється.
208] Так золота виглядала галузка у тіні дубовій,
209] Так шелестіли листочки у подуві тихого вітру.
210] Жадібно враз ухопивши, Еней відчахнув її тут же,
211] Хоч не давалась, і прямо в домівку віщунки заносить.
вернуться
187