372] «О богине, коли б розповів я з самого початку
373] Й час якби в тебе знайшовся нещасть наших слухати повість,
374] Скоро б і день закінчив, Олімп зачиняючи, Веспер.
375] Ще як по різних морях ми пливли з стародавньої Трої, —
376] Може, й до ваших ушей тої Трої ім’я досягнуло, —
377] Аж до лівійського берега буря страшна нас загнала.
378] Я — той побожний Еней, що пенатів від ворога вирвав;
379] На кораблі їх везу, і до зір моя слава сягає.
380] Я батьківщини шукаю, Італії, роду шукаю,
381] Що від Юпітера вийшов найвищого. Сів я на двадцять
382] Суден на морі фрігійському. Мати богиня вказала
383] Шлях, і я долі послухав. З ним сім лиш зосталось, розбитих
384] Евром і морем. І от, сіромаха, чужинцем блукаю
385] Я у пустині лівійській, з Європи і з Азії гнаний».
386] Довше жалів не знесла цих Венера і так перебила:
387] «Хто б ти не був, я не вірю, щоб ти проти волі безсмертних
388] Дихав повітрям оцим життєдайним, якщо у тірійське
389] Місто прийшов. Отже, сміло рушай, до порогів цариці
390] Прямо іди. Я віщую тобі, що повернуться друзі;
391] Флот врятувався, змінивсь Аквілон і привів його в пристань,
392] Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.
393] Лебедів, глянь там, дванадцять веселим ключем надлітає.
394] їх то, як ранні тумани із неба ясного опали,
395] Птах наполохав Юпітерів[22]; от вони довгим рядочком
396] Вже осідають на землю або на осілих, здається,
397] Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають
398] Шумно і небо кругом облітають, співаючи пісню,
399] Так твої судна і молодь уже десь на пристані, може,
400] Чи паруси розпустивши на вітрі, прямують до неї;
401] Ти лише йди і скеровуй свій крок, куди шлях твій провадить».
402] Мовила і відвернулась; і шия сяйнула рожева,
403] Коси божисті у неї на тім ї якийсь божественний
404] Видали запах, одіння опало до стіп, і богиня
405] В світлості повній з’явилась. А він, лиш пізнав свою матір,
406] Вслід їй, що в далеч зникала, такими озвався словами:
407] «Нащо так часто й жорстоко обманюєш сина пустими
408] Цими примарами? Чом це рукою твоїх доторкнутись
409] Рук я не можу, ні слова почуть, ні до тебе промовить?»
410] Так нарікає й до мурів прямує. Венера у хмару
411] їх загорнула[23], ідучих, запоною мряки покрила,
412] Щоб їх ніхто не побачив і пальцем до них не торкнувся,
413] Щоб не задержав в дорозі, причин не питав їх приходу.
414] Легко в повітрі сама полетіла на Пафос і радо
415] Там оглядає оселю свою, де храм її, звідки
416] Ладан сабейський із ста вівтарів аромати їй курить,
417] Пахощі свіжого квіту вінки посилають до неї.
418] Ті завернули тим часом туди, куди стежка вела їх,
419] Вже й на пагорб зійшли, що над місто й твердиню сусідню
420] Зверху дививсь. З тих громадь дивувався Еней; ще недавно
421] Тут лише хижі стояли; з брам, із брукованих вулиць,
422] З руху гучного на них дивувався. За діло взялися
423] Палко тірійці. Одні для твердині там мури будують,
424] Інші — котять каміння руками; ці під будову
425] Площу рівняють, а ті борозною їй межі обводять.
426] Суддів уже вибирають, начальників, раду священну.
427] Пристань влаштовують інші, ті закладають фундамент
428] Для побудови театру, а ці — величезні колони
429] Тешуть із скель, майбутні готуючи сцени окраси.
430] Так, наче бджоли на луках квітчастих улітку працюють
431] В сонячній спеці, як рій молодий вилітати вже має,
432] Або тоді, як росяться меди й розпирають вже соти
433] Плином солодким, — одні беруть те, що їм інші приносять,
434] Ті ж, у рій об’єднавшись, трутнів лінивих громаду
435] Гонять від вулика; праця кипить, а меди фіміамом
436] Пахнуть. «Щасливі ви, мури вже ваші здіймаються вгору!» —
437] Каже Еней і верхів’я будівель міських оглядає.
438] Входить тоді, оповитий у мряку, — аж диво сказати —
439] Прямо в юрбу і змішався із нею, нікому не видний.
вернуться
23