608] Тут були ті, які, живши, братів ненавиділи, били
609] Рідних батьків а чи нищили свого клієнта обманом.
610] Ті, що знайшовши скарби, їх для себе тримали, а рідним
611] Не відступали нічого (таких тут громада найбільша);
612] І в перелюбстві убиті, й хто в військо пішов нечестиве,
613] Й хто не боявсь владарів своїх зрадить. Ті кари своєї
614] Ждуть під замком. І не дуже допитуй, якої чекають
615] Кари і долі якої зазнали. Одні величезні
616] Скелі там котять[207], а інші розтягнені висять на шпицях
617] Кола. Сидить і сидітиме вічно Тесей бідолашний,
618] І найнещасніший Флегій серед непроглядної пітьми
619] Всіх умовляє навколо і голосно всіх закликає:
620] «Вчіться на прикладах правди й не важтесь богам не вклонятись».
621] Той батьківщину запродав свою, їй поставив тирана,
622] Куплений грішми, він ті встановляв, а ті зносив закони;
623] Інший — ложе дочки осквернив забороненим шлюбом.
624] Всі на жахливі зважались гріхи й успівали у звазі.
625] Навіть якби цілих сто язиків і сто уст було в мене,
626] Й голос залізний, то все ж не могла б я й тоді полічити,
627] Злочинів різноманітних і кар усі види назвати».
628] Тільки лиш Фебова жриця предвічна слова ці сказала,
629] Квапить в дорогу: «Ану ж бо кінчаймо початеє діло;
630] Ну ж поспішімо, я бачу вже мури, у кузнях циклопів
631] Ковані, й в арці, що прямо навпроти, уміщену браму,
632] Ту, що велять біля неї нам приписи скласти дарунки».
633] Мовила так, і поряд пішли вони шляхом тінистим,
634] І до середини шляху дійшли, і до брами підходять.
635] Входить у неї Еней і скроплює тіло водою
636] Свіжою й гілку свою на одвірку, навпроти, чіпляє.
637] Щойно це все довершивши і склавши дарунок богині,
638] Входять у радості край, на зелені, розкішні поляни
639] Благословенних гаїв, де оселі щасливих. Ясніше
640] Світло тут сяйвом багряним поля обливає, своє тут
641] Сонце і зорі свої. Тут одні на траві на зеленій
642] Сили вправляють свої і стають до змагань на пісочку
643] Жовтому й борються там, а інші на площі виводять
644] Танці й співають пісень, і жрець поміж ними фракійський[208]
645] В довгій киреї на струнах дзвінкучих музичного такту
646] Сім різних тонів виводить; то пальцями в них ударяє,
647] То знов із кості слонової плектром[209]. Тут рід старовинний
648] Тевкра, нащадки його прехороші та дужі герої,
649] Ті, що за кращих часів на світ народились, — був Іл тут,
650] Був Ассарак, і Дардан був, славетної Трої засновник.
651] А віддаля з колісниць дивувався Еней та з озброєнь,
652] Що без героїв лишались. Стояли повтикані в землю
653] Ратища, паслися всюди по полю розпряжені коні.
654] Як за життя була пристрасть у них до возів і до зброї,
655] Й коні блискучі плекати любили, то й так після смерті
656] Пристрасть їх ця не покинула. Інших він бачить, як любо
657] В коло на квітах лягли, й бенкетують собі, і співають
658] Весело гімн перемоги в лавровому гаї пахучім,
659] Звідки пливе через хащі лісів Ерідан многоводий.
660] Тут були ті, які ранами вкрились за рідну країну,
661] Й ті, що жерцями життя своє все провели непорочно,
662] І віщуни благочесні, віщаннями Феба достойні,
663] Ті, що красою мистецтв прикрашали життя всього людства,
664] Ті, які слід за собою лишили, комусь прислужившись,
665] Голови кожному з них увінчали стрічки сніжно-білі.
666] Тих, що кругом обступили її, запитала Сівілла,
667] Передусім же Мусея (його там гуртом величезним
668] Всі оточили, плечима ж своїми він всіх перевищив):
669] «Душі щасливі і ти, найславніший віщуне! Скажіть нам,
670] Де, у якій стороні тут Анхіс пробуває, в якому
671] Місці? Бо ми задля нього прийшли, перепливши великі
672] Ріки Еребу?» Герой їм на це відповів коротенько:
673] «В нас тут немає домівок, в борах живемо ми тінистих,
674] На моріжках прибережних, омиваних струменем чистим.
675] Ви ж, якщо серцеві вашому це припаде до вподоби,
676] Цей лиш горбок перейдіть, — сам стежину легку покажу я».
677] Мовив, і йде попереду, й показує з пагір розкішне
678] Їм оболоння. Й самі вже спустились вони з верховини.