826] [222]Далі, чи бачиш, он там дві душі, що в однаковій сяють
827] Зброї, у згоді тепер, поки ніч їх іще сповиває?
828] Гей, які війни вони заведуть між собою, як вийдуть
829] В світло життя, які полчища кинуть у битви криваві!
830] Зійде-бо тесть із альпійських валів, із укріплень Монека,
831] й зять[223] його стане навпроти, оточений силами Сходу.
832] Діти, ох діти, своєї душі ви до воєн подібних
833] Не призвичаюйте, й серцю вітчизни таких ви ударів
834] Не завдавайте. Ти перший, що рід свій з Олімпу виводиш[224],
835] Зброю відкинь, ох крове моя!
836] На Капітолія верх поведе переможець Корінфа[225]
837] Повіз в тріумфі, прославившись тим, що здолав він ахейців.
838] [226]Той же Мікени твої, Агамемноне, й Аргос зруйнує
839] І Еакіда здолає з могутнього роду Ахілла
840] З помсти за предків троянських і храму Мінерви безчестя.
841] Хто б ото змовчав про тебе, великий Катоне, чи Коссе,
842] Хто про рід Гракха, або Сціпіонів, два громи воєнні,
843] Лівії згубу, не скаже? Фабріція хто не згадає,
844] Що вдовольнявся малим? Чи про тебе, Серране, що ниву
845] Сам засівав ти? Гей, Фабії, я вже втомився, облиште!
846] Максіме, це ти один нас колись зволіканням врятуєш!
847] [227]Інші зуміють ніжніші істоти із міді кувати;
848] Вірю, що з мармуру навіть добудуть живії обличчя;
849] Кращі промовці з них будуть в судах; вони неба кружіння
850] Циркулем визначать, скажуть, ясним коли сходити зорям.
851] Запам’ятай, римлянине! Ти владно вестимеш народи.
852] Будуть мистецтва твої встановляти умови для миру,
853] Милувать, хто підкоривсь, і мечем підкорять гордовитих».
854] Мовив так батько Анхіс і здивованим це ще докинув:
855] «Глянь, як ступає Марцелл, він прославивсь, здобувши багату
856] Здобич, і як переможець мужів перевищує всіх він.
857] Цей колись римську могутність, ударами сильними биту,
858] Скріпить, як вершник розгромить пунійців[228] і галлів бунтарських,
859] Третю вже зброю, Квірінові батьку здобуту, повісить[229]».
860] Та перебив тут Еней, бо побачив, як разом із ними
861] Йшов молодець величавий на вигляд, у зброї блискучій,
862] Та з невеселим обличчям, і очі додолу поникли.
863] «Хто ж це, мій батьку, он той, що іде в товаристві героя?
864] Син це чи, може, один із великої внуків громади?
865] Що то за натовп мужів коло нього, який в нього вигляд?
866] Чорна-бо ніч оточує голову тінню сумною».
867] Батько Анхіс на це каже, сльозами залившись рясними:
868] «Сину, про смуток тяжкий своїх рідних мене не запитуй.
869] Світові виявить доля його, але довго пробути
870] Все ж не дозволить. Занадто-бо сильним, богове, здалось би
871] Плем’я вам римське, якби йому справді цей дар залишився.
872] Скільки ще стогону наших мужів до великого міста
873] Марсове поле пошле! Тіберіне, який ти побачиш
874] Похорон, як повз насипану свіжу могилу пливтимеш.
875] Ані один молодець із ілійського роду[230] не збудить
876] Стільки надії у предків, ні Ромула землі ніколи
877] Повеличатись не зможуть таким своїм плодом великим.
878] Гей, що за доблесть, і вірність прадавня, й правиця у битвах
879] Непереможна! Ніхто з ним безкарно не стрінувся в січі,
880] Чи коли пішим на ворога йшов він, чи як вороному
881] Спінені боки острогами різав. Юначе сердешний,
882] Ох, коли б якось ти міг жорстоку судьбу подолати!
883] Ти колись будеш Марцелл. Повні пригорщі лілій подайте,
884] Квіти багряні розсиплю й принаймні такими дарами
885] Внукову душу вшаную й здійсню незначну цю повинність».
886] Так вони там по цілому краю, широких роздолах,
887] Ходять у чистім повітрі усюди і все оглядають.
888] А як Анхіс по усіх вже усюдах обвів свого сина
889] І розпалив йому в серці бажання майбутньої слави,
890] Знов тоді згадує мужеві війни, що має вести їх;
891] Про лаврентійські племена й про місто Латина повчає,
892] Вчить, як уникнуть пригод, та указує, як з них виходить.
вернуться
225
вернуться
226
Мова йде про Луція Емілія Павла, який у 168 р. до н. є. переміг у битві коло Підни македонського царя Персея і підірвав значення ахейського союзу в Греції.
вернуться
227
вернуться
229