893] Двоє воріт мають марева сонні[231]: одні роговії —
894] Тіні, як кажуть, крізь них легенько проходять правдиві;
895] Другі виблискують білою кістю слоновою, ними
896] Мани на світ посилають обманні лиш сонні видіння.
897] Так там повчає Анхіс свого сина, а з ним і Сівіллу
898] І через браму з слонової кості на світ випускає.
899] Той повертає до суден і друзів своїх там знаходить.
900] І понад берегом просто у пристань Каєту прямує.
901] Мечуть з носів якорі вони, ставши під берег кормами.
КНИГА СЬОМА
Досягнувши гирла ріки Тібру, Еней пливе по ній до лаврентійського царя Латина і виряджає до нього послів пропонувати мир і просити дозволу побудувати нове місто в його країні. Латин прихильно приймає послів і, згідно з велінням богів, готовий видати за Енея свою дочку Лавінію. Але, бажаючи розладнати цю згоду, Юнона підбурює проти Енея спершу Амату, матір Лавінії, а потім рутульського царя Турна. На влаштованому троянцями полюванні виникає суперечка поміж ними і латинянами. Амата і Турн викликають латинян на війну з троянцями. Численні племена з усіх частин Італії поспішають з’єднатись і виступити проти троянських військ.
1] Й ти теж, Каєто, пестунко Енея, вмираючи, вічну
2] Для узбереж наших славу про себе лишила, і нині
3] Ще твоя пам’ять це місце хоронить, ім’я знаменує,
4] Де на просторах Гесперії кості спочили, якщо це
5] Славу приносить. Побожний Еней, як слід влаштувавши
6] Похорон, насип над нею могильний воздвигнув, і щойно
7] Утихомирилось море глибоке, наставив вітрила
8] Й пристань покинув. Попутні вітри серед ночі їм віють,
9] Місяць освічує шлях їм, і ясно виблискує море
10] В сяйві тремтливім. Минають вже берег Цірцеї найближчий,
11] Де ця багата дочка бога Сонця ясного, осівши,
12] Безпереривну виспівує пісню в лісах недоступних
13] І величаву оселю пахучим обкурює кедром,
14] Темну освітлює ніч, пробігаючи гребнем тріскучим
15] Пряжу тонкую. А з берега рик розлягається левів,
16] Що розривають запори й ревуть серед пізньої ночі.
17] Там кабани щетинясті, ведмеді у стійлах шаліють,
18] Виють великії зграї вовків, що їх з роду людського
19] Зіллям всесильним Цірцея, жорстока і люта богиня,
20] Перетворити устигла в тіла і подоби звірячі.
21] Щоб богобійні троянці, до пристані тої допливши,
22] Не змінились в потвори такі і щоби не ступили
23] На проклятущий той берег, Нептун дме в вітрила погожим
24] Вітром, в мілинах кипучих проносить, полегшує втечу.
25] Забагрянилося море від світла, й на небі високім
26] В сяйві шафрану цвіла в колісниці рожевій Аврора.
27] Як повтихали вітри і подуви зграйні ущухли,
28] З плесом, як мармур гладеньким, щосили змагалися весла.
29] З моря побачив Еней віддаля величезну діброву;
30] Посеред неї пливе Тіберін, ріка наша мила,
31] В звивах гнучких і, вся від пісків незліченних жовтава,
32] В море впадає. Довкола ріки і над нею пернате
33] Птаство, привикле над лоном її та на березі жити,
34] Співом своїм ворушило повітря, по лісу літало.
35] Він товариству наказує напрям змінити й до суші
36] Судна звернути, і всі запливають в затінену річку.
37] [232]Гей же, Ерато, якії царі були за часів тих
38] В Лації давнім, і лад був який там тоді, як прибулець
39] З військом в Авзонську країну уперше приплив кораблями,
40] Я розповім і початок найпершої битви згадаю.
41] Дай же, богине, натхнення співцеві, бо я оспівати
42] Маю і війни страшні, і героїв, що в запалі серця
43] Згуби зазнали, про військо тірренське[233] й Гесперію цілу
44] В зброї військовій. Передо мною-бо більші події,
45] Більші почав я діла. Латин, володар староденний,
46] В довгому мирі містами й спокійними нивами правив.
47] Кажуть, що був він Фавновим сином від німфи Маріки,
48] З краю Лавренту. А Фавновим батьком був Пік; називав він
49] Батьком, Сатурне, тебе: найстаріший ти родоначальник.
50] З волі богів не мав він ні сина у роді своєму,
51] Ні з чоловіків нікого, бо кожен ще в юності гинув.
52] Охороняла весь дім і хазяйство велике єдина
53] Донька, що вже на виданні була, до подружжя дозріла.
54] З нею побратись бажало багато, весь Лацій великий,
55] Ціла Авзонія; перед всіма, однак, Турн прехороший,
56] З діда і прадіда можний, якого й дружина царева[234]
57] З запалом дивним бажала за зятя собі поєднати;
58] В дивах страшних цьому божа, проте, супротивилась воля.
59] Ріс у середині дому, в високих будівлях найдальших,
60] [235]Лавр із листям святим, його в страху віки зберігали.
61] Кажуть, що батько Латин, коли перший споруджував замок,
62] Трапив на нього і Фебові сам посвятив, а від нього
63] Й мешканців міста лаврентами звав він. На самім вершечку
64] Роєм густим — це дивно й промовити! — бджоли осіли,
65] З шумом великим крізь чисте повітря злетівши, і разом
66] Ніжками поміж собою зчепились; і так от неждано
67] З віття зеленого звис цілий рій. Ворожбит же відразу
68] Став говорити: «Я бачу, що з краю чужого надходить
69] Муж, а з ним цілий загін, вони всі у такому ж простують
70] Напрямі й з того ж бо самого боку[236] приходять, щоб взяти
71] Владу над замком. Коли ж на самім вівтарі запалала
72] Чиста соснина пахуча й Лавінія-діва стояла
73] Поруч із батьком, здавалось (ой леле!), що довге волосся
74] Стало палати і одіж усю обхопило тріскуче
75] Полум’я, вмить зайнялися і коси, й пов’язка перлинна;
76] В димі й жовтавому світлі повита, вона розсівала
77] Бризки Вулкана по цілому дому. Усе це здавалось
78] Дивним із вигляду й надто жахливим. Усі гомоніли,
79] Що надзвичайна й преславная доля на неї чекає,
80] Та для народу велику війну ці ознаки ворожать.
вернуться
231
вернуться
232
Поет звертається на цей раз до музи Ерато, покровительки любовної поезії, тому що бої між Турном і Енеєм будуть точитись за жінку.
вернуться
235
Вергілій виводить етимологію міста Лаврента від слова «Лавр». Лавр був присвячений Аполлонові.