81] Занепокоєний чудом цим, цар до оракула Фавна,
82] Віщого батька, по раду до гаю іде в Альбунею,
83] До джерела лісового, що з нього вода йде священна
84] З гулом, і з чорного гирла отруйливо сіркою пахне.
85] Люди з племен італійських і вся Енотрійська країна
86] Ради в потребі шукають. Коли принесе свою жертву
87] Жрець і на руна вовнисті овечок порізаних ляже
88] В ніч мовчазну і сон його зломить, він бачить багато
89] Дивно літаючих марев та їх голоси розмаїті
90] Чує й розмову з богами веде, й в глибині Авернійській
91] Навіть з самим Ахеронтом говорить. Сам батько Латин тут
92] Віщих проречень просив і дрібних овець повношерстих
93] В жертву аж сотню приніс по обряду і, зверху прилігши,
94] Відпочивав на розстелених рунах. З високого гаю
95] Враз пролунав несподіваний голос: «Гей ти, мій нащадку,
96] Доньку подружжям злучити з латинцями ти не старайся,
97] Не довіряй і весіллю, що вже тут готують, бо прийдуть
98] З краю чужого зяті, які, з нами з’єднавшись, підіймуть
99] Наше ім’я до небес, і з їхнього племені внуки
100] Землі усі, що сонце в мандрівці між двох океанів
101] Їх оглядає щодня, під ногами своїми побачать,
102] Їхнім законам слухняні». Цих батькових Фавна проречень,
103] Цього наказу в безмовній тьмі ночі Латин не задержав
104] Як таємницю, вже широко вістка несла їх на крилах
105] Скрізь по авзонських містах, коли флот до зеленої греблі
106] Лаомедонтове військо[237] біля узбережжя в’язало.
107] Тут-то Еней і військові вожді із Іулом прекрасним
108] В тінь під гіллям високого дерева всі полягали
109] Й учту готують. Пшеничні коржі підкладають під страви
110] На моріжку на зеленім (так сам напутив їх Юпітер),
111] Нив золотаві плоди покладають на хлібне підложжя.
112] А як поїли все інше, то скудність їди їх склонила
113] І до Церериних скудних дарів теж зубами узятись.
114] Отже, ламали руками й завзятими щоками віщі
115] Печива круглі[238] і не пощадили хлібин квадратових.
116] «Гей, ми столи вже з’їдаємо», — крикнув Іул і відтоді
117] Не жартував. Ці слова уперше кінець сповістили
118] Їхніх трудів, підхопив їх відразу ж із уст його батько,
119] І, божественними всіми знаменнями вражений, мовив:
120] «Здрастуй, о земле, мені подарована присудом долі!
121] Вірні троянцям пенати, привіт вам! Тут дім мій, отут же
122] Буде й моя батьківщина. Бо батько Анхіс так, це добре
123] Я пам’ятаю, тлумачив мені судьби таємниці:
124] «Сину, заїдеш ти на узбережжя, тобі незнайомі,
125] Й голод тебе приневолить столи навіть з’їсти, як їжі
126] Обмаль там буде, тоді аж ти, втомлений, врешті, надійся
127] Власної хати; затям збудувати там дім власноручно
128] Й валом скріпити». І це був той голод і це те останнє,
129] Що нашим злигодням край покладе.
130] Отже, до діла, і весело ранком, як сонечко зійде,
131] Звідаймо, що то за землі, які тут є люди, де місто
132] Має народ цей, від пристані в напрямах різних ходімо.
133] Гей же, зливайте Юпітеру жертву тепер, помоліться
134] Духові батька Анхіса і винами стіл заставляйте».
вернуться
238