287] [251]Саме із Аргоса, з міста Інаха, верталась сувора
288] Жінка Юпітера[252] й, легким повітрям тоді проїздивши,
289] Бачить Енея веселого, з ним же і флот весь дарданський
290] З-понад Пахіну сікульського; там і доми вже будують,
291] На суходолі уже осідають, покинувши судна.
292] Вражена болем колючим, спинилась вона, головою
293] Журно хитаючи, й мова така потекла з її серця:
294] «Гей, це ненависне кодло, ця доля фрігійська, що нашій
295] Долі стає на путі! Не могли на рівнині Сігейській[253]
296] Трупом лягти? Чи оточених їх не могли полонити?
297] Троя й в пожарі мужів не спалила? Крізь січу й вогненне
298] Море знайшли вони шлях. І чи маю я вірить, що, врешті,
299] Втомлена воля моя вже зломилась, насичена злістю?
300] Я вже спочила? О ні, навпаки, втікачів я гонила
301] З рідного краю по хвилях ворожих, чинила у морі
302] Опір вигнанцям. Всі сили і неба, і моря на тевкрах
303] Вже знемоглися. Чим Сірти, і Сцілла, й глибини Харібди
304] Допомогли? Вже в бажанім ховаються Тібровім лоні,
305] Море і я не страшні їм? Спромігся ж бо Марс[254] таки знизить
306] Плем’я могутнє лапітів; сам батько богів на поталу
307] [255]Гніву Діани старий Калідон передав; а який же
308] Злочин зробили лапіти або Калідон? Я ж, могутня
309] Жінка Юпітера, не обминула нічого, нещасна
310] Зважилась я на все те, що могла, та Еней — переможець.
311] Якщо не досить у мене є сил, то де б не знайшла їх —
312] Не завагаюсь. Якщо прихилити не можу небесних,
313] То Ахеронт попрошу. Хай його від Латинського царства
314] Втримать не можна, й судилась Енею Лавінія жінка, —
315] Можна ж задержати й хоч відтягнуть ці важливі події.
316] Зовсім-бо знищити можна в обох цих царів їх народи.
317] Зять тоді з тестем нехай вже цією ціною зійдуться.
318] Приданим буде, дівчино, твоїм кров троянська й рутульська;
319] Свахою буде Беллона. Бо то ж не лише Кіссеїда[256],
320] Факелом бувши вагітна, шлюбну пожежу вродила.
321] Ні, і Венерин такий самий плід; ще Паріс буде другий,
322] Знов смолоскипи весільні жалобою будуть Пергаму».
323] Так вона мовила й зараз, жахлива, на землю злетіла:
324] Кличе з підземної пітьми, з домівки еріній Аллекто,
325] Смутку причину, у серці якої лиш війни прокляті,
326] Підступи, й гнів, і дії злочинні. Сам батько Плутон вже
327] Доньку зненавидів; навіть ненавидять з Тартару сестри
328] Погань таку. Вона в постатей стільки змінитись уміє;
329] Вигляд жахливий такий, і стількох вона, чорна, пускає
330] Зміїв. Такими словами її підбиває Юнона:
331] «Діво, темряви донько, вділи-бо уваги своєї,
332] Ласку мені лиш єдину вчини, щоб і честь моя, й слава
333] Встояли, не надщербившись, енейці б Латину подружжям
334] Не докучали, й на землях Італії щоб не селились.
335] Рідних братів, що у згоді жили, ти до бою доводиш,
336] Можеш ненавистю спокій сім’ї зруйнувати; ти в силі
337] Бич до оселі внести і свічки похоронні; ти безліч
338] Маєш імен[257], безліч способів шкоди. Схвилюй свої груди,
339] Помислів повні, їх згоду скасуй і війни дай причину;
340] Хай їх юнацтво бажає, хай прагне, хай рветься до зброї».
341] Зразу ж Аллекто, тяжкою заражена трутою, шлях свій
342] Прямо у Лацій верстає, і тут до високого входить
343] Царського замку, й сідає на тихім порозі Амати.
344] Цій через тевкрів немилий прихід і Турна весілля
345] Серце жіноче гнівом кипіло й журбою згорало.
346] Синю гадюку їй мече богиня, з коси відірвавши,
347] Глибоко в пазуху їй під самісіньким серцем ховає,
348] Щоб, роз’яріла від шалу й потвори, весь дім зруйнувала.
349] Легка гадюка повзе поміж шатами й груддю і всюди,
350] Де доторкається, підступом злобу гадючину вводить
351] Їй, шаленіючій, в серце. В велику змію золотую
352] Раптом змінилось намисто на шиї, то знов показалось
353] Довгою стрічкою, що заплела її коси, то знову
354] Лізе по тілі. Та поки ще погань, що трутою злою
355] В змисли влилася, лише їй вогонь уводить у кості,
356] Цілого серця ще полум’я пристрасті не огорнуло,
357] Ніжно й сердечно вона, як бува матері промовляють,
358] Плаче над долею доні й фрігійським весіллям: «Гей, батьку,
359] Тевкрам вигнанцям Лавінію ми даємо, — чи не жаль нам
360] Доні й себе, ані матері, що Аквілон як повіє,
361] Дівчину взявши з собою, кине зрадливий злодюга
362] Й морем поїде. Фрігійський пастух[258] так прибув в Лакедемон
363] Й Ледину доньку Єлену забрав із собою до Трої.
364] Де ж твоє слово святе? І де за своїх піклування?
365] Де ж обіцянки, що Турнові, родичу[259], стільки їх дав ти?
366] Якщо бажаєш ти зятя латинам із роду чужого
367] Й це вже незмінне, як батьківський Фавнів наказ тебе в’яже, —
368] Всю я чужою вважаю ту землю, що владі ще нашій
369] Не підлягає, — це саме і вічні говорять богове.
370] [260]В Турна також, якщо роду його пошукати початків,
371] Предки — Інах і Акріс, Мікени — його батьківщина».
вернуться
254
Марс, не запрошений на весілля володаря лапітів Пірітоя, наслав на них безумство і спонукав до кривавої війни з центаврами (кентаврами).
вернуться
255
Володар Калідона Ойней стягнув на місто гнів Діани через те, що не вшанував її жертвоприношенням.
вернуться
256
вернуться
260
Амата, вказуючи на грецьке походження Турна, хоче довести, що саме він відповідає вимогам оракула.