372] Бачить вона, що його їй несила такими словами
373] Переконати й Латин їй противиться, — й лютий гадючий
374] Шал в її серце вливається й наскрізь проймає, — нещасна
375] Кинулась бігти, жахливими марами гнана, й нестримно,
376] В шалі страшному по місту просторому дико літала.
377] Так це, як часом закрутять шнурком і довкола літає
378] Дзиґа, що діти в гарячій забаві пускають, зібравшись
379] В коло в просторім подвір’ї, і крутиться бичиком гнана
380] Забавка та, а навкруг простодушна дитяча громадка
381] З подивом дивиться, як-то стрибає та букова цурка.
382] Сильні удари снаги додають їй. Отак, як та дзига,
383] Скрізь по містах уганяє вона між безстрашним народом.
384] Навіть у ліс вилітає, так ніби в нестямі вакханській,
385] Більшу затіявши капость і шал роз’ятривши ще більший, —
386] Доню ховає у горах лісистих, щоб тевкрам не дати,
387] Вирвать невістку у них і обряди весільні затримать.
388] «Евое[261], Вакху, — гукає, — один лиш ти дівчини гідний!
389] Хай на твою лише честь вона візьме твій жезл ніжнолистий,
390] В хорі вславляє тебе і коси для тебе плекає».
391] Скрізь ця полинула вістка; й жінок, що їм фурії в грудях
392] Жар розпалили, єдиний порив підганяє шалений
393] В лісі шукати осель. Доми покидають, на вітер
394] Коси пустивши й оголені шиї підставивши; інші
395] Сповнюють трепетним зойком повітря. Одягнені в шкіри,
396] Посох[262] свій кожна несе, виноградним умаяний віттям.
397] А поміж ними у шалі вона, смолоскип запаливши,
398] Пісні весільної Турнові й доні виводить, і зором
399] Водить кривавим, і дико вигукує раптом: «Вчувайте,
400] Всі матері латинянки! Як має сердешна Амата
401] В ваших поштивих серцях якусь іще ласку, коли ще
402] В вас озоветься сумління за матірне стоптане право,
403] То розпустіть свої коси, і оргії разом святкуймо».
404] Так-то в лісах недоступних, в цих сховищах звірів, царицю
405] Гонить Аллекто й підстьобує всюди в нестямі вакханській.
406] Бачивши, що роз’ятрила вона для початку вже досить
407] Шал і весь задум в Латина, весь дім докорінно змінила,
408] Зразу ж похмура богиня відціль полетіла на чорних
409] Крилах до мурів рутула відважного[263]. Місто це, кажуть,
410] Там заснувала Даная колись для потомків Акріса,
411] Загнана Нотом бурхливим туди. Цю місцевість Ардея
412] Предки назвали колись (та й понині преславна ця назва
413] Ще залишилась — Ардея, але прогула її слава).
414] Тут у високих покоях спокійно спав Турн серед ночі
415] Темної; в час той Аллекто жахливий відкинула вигляд
416] Й фурії постать, а образ бабусі прибрала: зорала
417] Зморшками шкіру чола препоганого, сивим волоссям
418] Голову вкрила й святними стрічками та віттям оливним, —
419] Зовсім Каліба стара, ота жриця у храмі Юнони.
420] Так юнакові з явилась вона і мовить до нього:
421] «Турне, чи стерпиш, що стільки старання твого йде надармо,
422] Що поселенцям дарданським державу твою відступають?
423] Подруги цар відмовляє і віна того, що ти кров’ю
424] Сам заслужив, на чужині шукають наслідника трону.