647] Перший війну починає Мезенцій з тірренського краю,
648] Воїн суворий, огудник богів, який полчища зброїть.
649] Поруч син Лавс, від якого нема красивішого мужа,
650] Крім лаврентійського Турна. Лавс той, — приборкувач коней,
651] Диких поборювач звірів. Він марно веде за собою
652] Тисячу воїнів з міста Агілли, що йдуть з ним у битву.
653] Гідний він більшої втіхи з отцевої влади зазнати,
654] Або й того, мабуть, щоб не Мезенцій був батьком у нього.
655] Зараз за ними на луках сам гожого син Геркулеса,
656] Гожий юнак Авентін, свою показав колісницю,
657] Пальмами вквітчану, й коні звитяжні, а щит його має
658] Батькові знаки — гадюк ціла сотня і кільцями зміїв
659] Гідра оплетена. Рея-бо, жриця, в гаях Авентіну
660] Потай під світло небесне його привела, поєднавшись
661] Жінка з безсмертним, коли тірінтієць[270] убив Геріона,
662] Й через лани лаврентійські йдучи, іберійські корови
663] В річці тірренській купав. Є ратища в них, та дубини
664] Грізні в руках, і грубі кинджали, і списи сабельські.
665] Пішки іде він, в велику обвинутий шкуру левину;
666] В пащу, наїжену гривою, з білими ікол рядами,
667] Голову він покриває свою і так під оселю
668] Царську підходить, на вигляд страшний, Геркулеса одінням
669] Плечі прикривши міцні. А далі близнят за ним двоє
670] Мури тібурські лишають, а разом і плем’я, що назву
671] Має від брата Тібурта, — Катілл це і Корас завзяті,
672] З Аргосу воїни; їдуть вони поміж стріли густії,
673] Перед рядами передніми. Мовби народжені з хмари,
674] Наче із верху гори височенної двоє кентаврів
675] Сміливі сходять, лишаючи в бігу швидкому Гомолу
676] Й Отру засніжену; й ліс величезний дає їм дорогу
677] В їхній ході, і кущі розступаються з тріскотом сильним.
678] Не відставав і Цекул від них, міста Пренести засновник.
679] Цар, що — вважали усі — народивсь од самого Вулкана
680] Серед черід польових і знайдений був на домашнім
681] Вогнищі. Йде вслід за ним величезна ватага селянська —
682] З гір пренестійських мужі, і ті, що весь час обробляють
683] Ниви габінські Юнони, й живуть над Аньєном холодним,
684] Й що оселилися в скелях герніцьких, на воду багатих,
685] Й ті, що Анагнія кормить родюча, й ти, батьку Амасен.
686] В них не у кожного зброя, і щит не у кожного дзвонить
687] Чи колісниця, здебільшого кидають жолудь свинцеву,
688] А деякі мають в руках по два ратища; з сірого вовка
689] На голові покриття у них грубе; лівиця в них босі
690] Робить сліди, й сирою обвинена шкурою права.
691] Там же й Мессап іде, коней приборкувач, парость Нептуна,
692] Той, що його не поборе ніхто ні вогнем, ні залізом,
693] Кличе увесь він до зброї народ, що спрадавна був мирний
694] І відзвичаївсь від воєн, та знову мечі добуває.
695] Йшли тут ряди фесценінів, а далі там екви-фаліски,
696] Тут із верхів’їв Соракти, а там з нив Флавіни, а далі —
697] З озера й пагір Ціміну і ті, що з Капенського бору.
698] Йшли вони, рівні числом, і співали пеани цареві.
699] Так, наче лебеді ті сніжно-білі в прозорому небі
700] Із пасовищ повертаючись, довгими шиями звуки
701] Шлють з високості, аж річка дзвенить і лунають азійські
702] Багна широкі.
703] Хай не подумає хто, що із натовпу цього не мідні
704] Вийшли до бою полки, а скоріше — повітряні ринуть
705] Хмари співучого птаства з-над глибу морського на берег.
706] Глянь, із сабінської крові старої ряди величезні
707] Клаус веде, сам до раті великої схожий. В нас нині
708] В Лації Клавдіїв рід і громада від нього походять,
709] Ще з того часу, як в Римі сабінам належала влада.
710] Цілий іде тут великий загін з Амітерни і древні
711] Ідуть квіріти, з Ерета чота, із Мутуски, що родить
712] Щедро маслини, з Номента, з трояндових селищ Веліну,
713] З Тетріки скель недоступних, із Северських пагір високих,
714] йдуть із Касперії, з Форул, з-над річки Гімелли; і ті йдуть,
715] Що з Фабарісу п’ють воду чи з Тібру, і ті, що холодна
716] Нурсія шле їх; гортинські загони й народи латинські.
717] Ті, що крізь край їх пливе річка Аллія — назва зловісна.
718] Скільки-то хвиль мармурових на морі Лівійському грає,
719] Як Оріон лише грізний у хвилі зимові порине,
720] Чи то як сонце відновлене сходить і густо колосся
721] Спіє на Гермовім полі й на нивах лікійських жовтавих.
722] Дзвонять щити, і земля аж дрижить від тупоту ніг їх.