723] Там Агамемнонів друг, а троянського імені ворог,
724] Коні до воза Галес запрягає й до Турна приводить
725] Тисячні юрми хоробрих; між ними і тих, що копають
726] Сапками пліднії, Вакхом улюблені Массіка ниви;
727] Й ті, що батьки їх послали з високих верхів’їв Аврунка
728] І з сідіцінських роздолів, і ті, що покинули Калес
729] І мілководий Вольтурн, і грубі мужі сатікульські,
730] Й осків загони. За зброю у них рогатини точені,
731] Тх до тугого реміння прив’язувать звикли; їх зліва
732] Щит шкіряний прикриває, а б’ються кривими шаблями.
733] Та не оспіваний піснею нашою й ти не відійдеш,
734] Славний Ебале! Телон породив тебе від Себетіди,
735] Німфи, старий вже, як він у Капреї царем був телебів.
736] Та його син, вже тоді невдоволений батьківським царством,
737] На саррастійські народи високу простяг свою владу
738] І на рівнину, що зрошує Сарн, і на тих, що осіли
739] В Руфрах, в Батулі, і що обробляють поля келемнійські,
740] Й що доглядають їх мури рясної від яблук Абелли;
741] Кидати звикли списами вони за звичаєм тевтонським,
742] На головах своїх носять із корка пошиті шоломи,
743] Міддю їх сяють щити, і мечі їх виблискують мідні.
744] Нерси гірськії до бою й тебе посилають, Уфенте,
745] Знаного славою й щастям, яке ти в боях здобуваєш.
746] А особливо суворий народ, призвичаєний в частих
747] Ловах лісних, там екви на землях твердих проживають;
748] В зброї вони обробляють ріллю й нову здобичу завжди
749] Люблять шукати собі і жити лише із грабунку.
750] Жрець маррувіиського люду прийшов, свій шолом уквітчавши
751] Віттям маслини плідної, — Архіппа-царя повелінням.
752] Був це Умброн наймужніший, на гідр із диханням їх згубним
753] Та на все гаддя сон він наводив, співаючи пісню,
754] Й дотиком рук заспокоював лють їх; своїм він умінням
755] Рани укусів їх гоїв. Та рани від списів дарданських
756] Гоїти він не умів; отож не могли врятувати
757] Рани його ані спів той, що сон навіває, ні зела,
758] Зірвані в горах Марсійських. Тому за тобою із жалю
759] Й гай ангіційський ридав, і криштальні ридали Фуціну
760] Хвилі, і чисті ридали озера.
761] Вийшов до бою і син Іпполіта, у битвах прегарний,
762] Вірбій, — його-бо ставного Аріція мати послала,
763] На узбережжі вологім в Егерії гаю зростивши,
764] Там, де стоїть багатий Діани олтар миротворний.
765] Ходить-бо чутка така, що коли Іпполіт той загинув,
766] Підступом мачухи, й батькове кров’ю омивши прокляття, —
767] Бо розірвали його розполохані коні, — то знову
768] Він повернувся під зорі високі, в небесне повітря, —
769] Зела Пеона[271] з любов’ю Діани його воскресили.
770] Батько розгнівавсь тоді всемогутній, що хтось з-поміж смертних
771] Вийти посмів із підземної пітьми до світла живого,
772] Громом скидає його він у Стіксові хвилі, хто сином
773] Фебовим був і винайшов ліків вигойну властивість.
774] А Іпполіта сховала в криївці таємній ласкава
775] Трівія й потім послала його до гаїв Егерії, —
776] Нишком, під зміненим іменем Вірбія він проживав там.
777] Ось від священних гаїв і від Трівії храму вигонять
778] Коней роговокопитих, бо ті юнака й колісницю
779] На узбережжі розбили, морської злякавшись потвори.
780] Кіньми баскими не гірше і син його їздить по полю.
781] Тим-то на повозі він і тепер на війну поспішає.
782] Поміж найпершими видно і зростом величного Турна,
783] Як він красується зброєю й всіх переріс головою.
784] В нього високий шолом із гребнем потрійним і чубом,
785] Зверху ж Хімера, що зяє із пащі вогнем, наче Етна.
786] Тим вона більш гримотить і полум’ям грізним жахає,
787] Чим од пролитої крові палає завзятіше битва.
788] Щит же гладенький Іо золота прикрасила, піднявши
789] Високо роги, вже шерстю покрита, вже зовсім телиця, —
790] Образ величний, і Аргус там, дівчини страж, і старенький
791] Батько Інах[272], що ріку проливає з різьбленої урни.
792] Ратників хмара за ним виступає, по цілому полю
793] Тиснеться військо, укрите щитами; й аргійське юнацтво,
794] Є і аврунків громада, й рутули, й старії сікани,
795] Тут і сакранські ряди, і з Лабіка мальована зброя;
796] Й ті, що посіли твої, Тіберіне, луги і Нуміка
797] Берег святий, ті, що крають рутульські верхи лемешами
798] Й пагір Кіркейських простори, й мужі з тих лугів, що над ними
799] Анксур Юпітер владар, і Феронія в гаї зеленім
800] Радо живе, й відтіля, де чорні свої розливає
801] Багна Сатура, і звідти, де Уфенса хвилі холодні
802] Шляху шукають в найглибших долинах і в море впадають.