46] Тут буде місце для города, всі тут труди закінчаться,
47] Бо як віднині в черзі своїй тридцять обернеться років,
48] Місто Асканій залежить тут, назви преславної Альба.
49] Я непомильно пророчу. Тепер уважай, я скажу ще,
50] Як переможцем ти вийдеш з біди, що загрожує нині.
51] Тут аркадійці, що рід свій усі від Палланта виводять,
52] На берегах цих осіли; вони за царем, за Евандром,
53] За прапорами його ідучи сюди, місто на горах
54] Тут заснували й від предка його Паллантей називають.
55] З плем’ям латинським вони безупинно воюють; візьми їх
56] До товариства в свій табір, союзом із ними з’єднайся.
57] Я тебе прямо до них заведу берегами й рікою,
58] Щоб, пливучи проти течії, міг ти на веслах піднятись.
59] Сину богині, вставай же, як перші зірки лише зайдуть,
60] І по обряду Юноні молись із благанням, погрози
61] Й гнів її втишуй. А як переможеш, даси мені шану.
62] Той я, як бачиш, що рве береги свої в повідь і крає
63] Поле врожайне; я синій той Тібр, я ріка та славетна,
64] Що її небо найбільш між всіма полюбило. Тут стане
65] Дім мій великий, що градам могутнім столицею буде[277]».
66] Тільки бог річки промовив і в озері скрився глибокім,
67] Самого дна Досягнувши, — Еней пробудився, і темна
68] Ніч проминула. Він встав і на небо поглянув, на раннє
69] Сонце, і в пригорщі з річки води, по закону, набравши,
70] Так промовляє до неба: «Німфи, о німфи лаврентські,
71] Що всім потокам початок даєте, й ти, батьку наш Тібре,
72] Разом з твоєю святою водою, прийміть ви Енея
73] В вашу опіку й, нарешті, від всіх небезпек урятуйте.
74] Де тільки води твої (а ти глянув на нашу недолю)
75] Мають джерела, у будь-яких землях, найкращим для мене
76] Ти випливаєш, від мене навік тобі, боже рогатий[278],
77] Будуть хвала і дарунки, царю усіх рік гесперійських,
78] Ти лиш прийди й утверди вселаскаво обітницю дану».
79] Гак промовляє, із флоту два судна дворядні відводить,
80] І до плавби їх лаштує, і зброєю всіх наділяє.
81] Тут же очам показалось видовище дивне й раптове:
82] Льоху побачили білу і білі при ній поросята,
83] Поза дерев, як лежала вона на траві прибережній.
84] Зараз побожний Еней тобі її, славна Юноно,
85] В жертву приніс і поклав на вівтар з поросятами разом.
86] Тібр цілу ніч тоді стримував хвиль повноводдя бурхливе
87] І, повернувшись назад, у тихії води, змінився
88] Так, що з’явилося плесо гладеньке на річці, неначе
89] Десь на ставку чи на тихому озері, що й непотрібна
90] Весел робота. Тож швидко в дорогу пустились, лиш плюскіт
91] Чувся веселий. Смолисті бруси ялинові по водах
92] Мчать, що аж хвилі й бори здивувались, до того незвичні,
93] Що над рікою щити бойові сяють здалека блиском
94] І надпливають мальовані судна. Вони ж день і ніч всю
95] Дружно гребуть і закрути довгі минають, укриті
96] Віттям дерев, і зелень їх крають у тихому плесі.
97] Сонце вогненне стояло уже посередині неба,
98] Як вони здалека мури побачили, й замок, і зрідка
99] Крівлі домів, що нині могутність їх римська зрівняла
100] З небом, тоді ж Евандр царював ще в убогій державі.
101] Судна туди завертають і просто до міста прямують.
102] Цар аркадійський[279] в той день на пошану могутнього сина
103] Амфітріона[280] влаштовував свято і в лісі під містом
104] Жертву приносив богам. Паллант, його син, був з ним разом
105] І з-між юнацтва найперші, й убогий сенат; і жертовний
106] Ладан курився, й при вівтарі тепла ще кров парувала.
107] А як побачили судна високі й мужів, що у темний
108] Гай надпливали, в мовчанні налігши на весла, то зразу,
109] Вигляду цього злякавшись, зірвалися всі и залишили
110] Жертву й столи. Та відважний Паллант не дозволив їм жертву
111] Переривати, спис в руки хапає, біжить сам навпроти,
112] Й здалека з пагорба кличе: «Яка то потреба, юнацтво,
113] Змушує вас у незнану пускатися путь, і куди ви
114] їдете? Рід ваш який? Де ваш дім? Чи ви мир несете нам,
115] Чи ворожнечу?» А батько Еней тоді так відгукнувся
116] Зверху з корми, мироносну оливну тримаючи гілку:
117] «Бачиш ти Трої синів і зброю ворожу латинцям,
118] Що гордовито, ізгоїв блуденних, в бою нас прогнали.
119] Ми до Евандра прийшли, — скажіть же йому, що дарданські
120] Вибрані хочуть вожді про воєнну просить допомогу».
121] Вражений іменем батьковим, дуже Паллант здивувався.
122] «Вийди, — озвавсь він до нього, — і хто б то не був ти, із батьком
123] Сам починай розмовляти, будь гостем у наших пенатів».
124] Потім рукою піддержав його і, обнявши, правицю
125] Щиро потиснув. У ліс вони входять і річку лишають.