509] Друзів тут раптом бачить Еней, що в великій надходять
510] Гурмі: Антея, Сергеста, Клоанта хороброго й інших.
511] Бачить він тевкрів, що вихор розвіяв їх чорний по морю
512] І по чужих узбережжях, далеких краях порозносив.
513] Аж остовпів він і сам, і Ахат з ним зі страху і втіхи;
514] Дуже хотілось їм руки з’єднати, але невідомі
515] Речі гнітили їм страхом серця. Отож непомітно,
516] В хмару велику повиті, розвідати вийшли, яка ж бо
517] Доля спіткала мужів, де їх флот, при якім узбережжі,
518] Що їх сюди привело; бо з усіх кораблів наближались
519] Вибрані, й ласки благали, й до Храму ішли гомінливо.
520] А як вони, увійшовши, змогли говорить особисто,
521] Іліоней, найстаріший, спокійно почав промовляти:
522] «О володарко, якій дав Юпітер нове збудувати
523] Місто й дав силу по правді народами гордими править, —
524] Просим тебе, нещасливі троянці, розігнані вітром
525] В хланях морських, відверни ти од суден цих полум’я згубне,
526] Люд пощади наш побожний і зглянься на нашу недолю.
527] Ми не прийшли ні залізами нищить лівійських пенатів,
528] Ні грабувати зухвало й до берега зносити здобич;
529] Зовсім ми іншої вдачі, пихи у побитих немає.
530] Є десь країна далека, Гесперія зветься у греків,
531] Давня країна, родючістю й зброєю сильна й могутня.
532] Жив енотрійський там люд, а нині Італії назву,
533] Кажуть, од ймення вождя свого внуки дали тій країні.
534] [27]Ми туди їхали. —
535] І Оріон хмаровшнии неждано, здіймаючи хвилі,
536] Нас на мілини закинув безвихідні, австрам нестримним
537] Дав на поталу, по хвилях бурхливих і скелях розвіяв
538] Непрохідних. Лише жменька мала нас дісталася якось
539] Вашого берега. Що за народ тут тепер проживає?
540] Що за країна така, що варварські звичаї терпить?
541] Нас не пускають на берег піщаний, за зброю беруться,
542] Вийти на землю боронять. Як люди й їх сила не мають
543] Шани у вас, пом’яніть хоч богів, які правду й неправду
544] Знають. Еней був наш цар; не було в нас правішого мужа,
545] Ні побожнішого й вищого в війнах і в справі військовій.
546] Доля якщо зберегла того мужа, й повітрям надземним
547] Дихає він, і темінь жорстока його не покрила, —
548] Страху нема в нас. Не будеш і ти нарікати, що перша
549] Руку ти нам подала. Бо ще в Сікулійській країні
550] Військо, й міста, і славетний Ацест є троянської крові.
551] Хай нам дозволено буде вітрами пошкоджений флот наш
552] Витягнуть, в лісі колод нарубати і витесать весла,
553] Щоб, як віднайдемо тільки царя й товариство, могли ми
554] Їхать в Італію радо й шукати латинського царства.
555] А як рятунок пропав, і ти, батечку тевкрів[28] найкращий,
556] В морі лівійськім втопився, й нема для Іула надії,
557] Хай хоч принаймні на води Сіканії вернемось знову
558] Ми, до Ацеста-царя, і увійдем в готові оселі,
559] Звідки прийшли ми». Іліоней так сказав, а дарданці
560] Всі це схвалили.
561] Коротко в відповідь мовить Дідона, чоло похиливши:
562] «Виженіть, тевкри, страх із сердець і турботи забудьте!
563] Долі тягар і недавність держави примушують владно
564] Так учиняти і скрізь стерегти широчезні кордони.
565] Роду Енея людей хто не знає чи города Трої?
566] Хто не чував про хоробрих мужів, про пожежу воєнну?
567] Серце пунійське не з каменю справді, і, не відцуравшись
568] Міста тірійського, сонце ясних запряга своїх коней.
569] Схочете, може, в Гесперію їхать, країну велику,
570] Там, де Сатурнові ниви, чи в Ерікса край, до Ацеста,
571] Володаря, — сприятиму вам я, дам поміч потрібну.
572] Разом зі мною ви схочете, може, в цім краї осісти, —
573] Город віддам я, який закладаю; свій флот витягайте:
574] Будь то чи тевкр, чи тірієць — мені це однаково буде.
575] Хай би й Еней-володар, тим же самим привіяний Нотом,
576] В край наш прибув. По всіх узбережжях і межах лівійських
577] Певних людей я пошлю перевірить, чи, кинений морем,
578] Не заблудивсь він в лісах, чи, може, в містах десь блукає».