Енеїда [Aeneis - uk]

186] Й цей ось вівтар для могутнього бога ми тут встановили
187] Не з забобону пустого, богів не шануючи давніх, —
188] Але тому, ти мій гостю троянський, що з скрути страшної
189] Ми врятувались, то й честь відновляємо здавна належну.
190] Передусім на цю скелю поглянь, що у зломах звисає,
191] Як там розкидано купи каміння, яка он самотня
192] Хижа гірська, як на порох розсипались скелі величні.
193] Тут-то простора печера була, що далеко тягнулась;
194] Жив у печері тій Как, ця страшна півлюдина потворна.
195] Не заглядав туди сонячний промінь, земля була тепла
196] Свіжою кров’ю і завжди висіли на грізних одвірках
197] Людські обличчя страшні, поблідлі в жахливому тлінні.
198] Батьком тієї потвори Вулкан був; вогнем його чорним[284]
199] Зяяв він з пащі своєї й тягар свого тіла ледь двигав.
200] Зрештою, сповнились наші бажання, настала хвилина,
201] Що принесла нам із божим приходом рятунок. Бо гордий
202] Тим, що триликого вбив Геріона і здер з нього зброю
203] Месник найбільший, Алкеїв онук, надійшов, переможець,
204] І величезні пригнав він воли; тут кругом по долині,
205] Понад рікою вони розійшлися. А Кака манила
206] Вдача злодійська і дика, щоб не залишати незнаним
207] Жодного злочину й підступу; отже, чотири найкращі
208] Ростом воли відганяє від стада, займаючи стільки ж
209] І ялівок найгарніших. Щоб ноги слідів не лишили,
210] Якби їх прямо загнав, — за хвости повтягав до печери.
211] Так обернувши слідів спрямування, сховав їх у темнім
212] Схові каміннім, і жодні ознаки, якби хто шукав їх,
213] Не завели б до печери. Як ситу із стійла худобу
214] Амфітріона нащадок вигонив і ладивсь в дорогу,
215] То на відході воли заревли, і всі гори й діброви
216] Жалібним ревом заповнили й стогоном, їх покидавши.
217] В відповідь їм і телиця одна у великій печері
218] Теж заревла з запертя і позбавила Кака надії.
219] Тут спалахнуло від болю Алкідове серце і жовчі
220] Чорної сповнилось в шалі; вхопив він у руки тяжезну
221] І сукувату дубину й на гору побіг піднебесну.
222] Вперше ми Кака тоді на власні побачили очі,
223] Як метушивсь він од страху, як швидше від самого Евра
224] Втік у печеру, бо той переляк окрилив йому ноги.
225] Там зачинився, й ланцюг розірвавши, звалив величезний
226] Камінь, який на ретязь залізний майстерно завісив
227] Батько, і засув засунув в одвірки і так укріпився.
228] От тірінтієць у шалі з’явився, і доступу вгору
229] Пильно шукає, і водить усюди очима, й зубами
230] Люто скрегоче. Й так тричі, палаючи гнівом, обходить
231] Верх Авентіну, і тричі даремно старається зрушить
232] Скельні пороги, і тричі з утоми в долині сідає.
233] Ззаду печери здіймалася там звідусюди урвиста
234] Скеля шпиляста із гострого каменю, дуже висока —
235] Звідки не глянеш, на гнізда для хижого птаства придатна.
236] Скелю цю — верх її— вліво, у напрямі річки, схилив він,
237] З правого боку підперши, — стрясає в найглибших основах,
238] Зрушує з місця її і помахом дужим штовхає,
239] Так, наче громом ударило, аж береги розступились
240] І перелякані хвилі потоку назад подалися.
241] І відчинилась печера, — Какові ті величезні
242] Царські чертоги, — і темні відкрилися там погребища.
243] Наче під натиском сили якої земля б розступилась
244] І відчинила підземні оселі й богам ненависне
245] Царство бліде[285], і глибоко зверху жахливу безодню
246] Видно було б, і духи під впущеним світлом тремтіли б.
247] Так несподівано світлом раптовим його захопивши
248] В скелі порожній, де наглухо замкнений дико ревів він,
249] Стрілами ззовні Алкід нападає і зброю всіляку
250] Мече — й дерева, й каміння, неначе ті кола млинові.
251] Той же тим часом, — бо з скрути тієї вже втечі немає, —
252] Хмарами дим видихає із пащі (аж дивно сказати),
253] Тьмою густою сповняє домівку, засліплює очі,
254] Темну, з вогнем перемішану, створює ніч у печері.
255] Врешті, не стерпів Алкеїв онук, — крізь вогонь перескочив
256] Він стрімголов, де дим найгустіше у хвилях здіймався,
257] Де в величезній чорній печері найбільш вирувало.
258] В темряві Кака вхопив він в обійми, хоч той іще дихав
259] Полум’ям марним, на нього наліг і так його стиснув,
260] Що аж полізли на лоб йому очі і в горлі засохло.
261] Двері виважує він, відкривається чорна домівка, —
262] І ялівки, сюди загнані, вийшли на світло, й відкрився
263] Небу грабіж безперечний. А він, ухопивши за ноги,
264] Трупа поганого витяг. І всі надивитись не можуть
265] І на обличчя, й на очі жахливі, й щетинням оброслі
266] Груди цього напівзвіра, й вогонь, що погас в його горлі.
267] Тож Геркулесу тоді з пошаною всі поклонились
268] І зберігають, на радощах, день той нащадки, і перший
269] Речник того був Потіцій, по нім дім Пінаріїв вийшов
270] Сторожем жертв Геркулесу. Вівтар цей він в лісі поставив,
271] [286]Ми його будемо звати Найбільший, і завжди найбільшим
272] Він для нас буде. Тому, юнаки, ви таку величезну
273] Славу шануйте і віттям вінчайте волосся; й правиці
274] З чашами вгору здійміть, і взивайте нам спільного бога,
275] [287]й щедро вино йому лийте». Промовив він це, і двобарвним
276] Віттям тополя йому Геркулесова чуб отінила;
277] Вплетене листя з волосся звисало, а чаша святая,
278] Повна вина, красувалась в правиці. На стіл узливання
279] В радості всі учиняють жертовне й богів закликають.