280] Веспер тим часом наблизивсь, на захід Олімп похилився.
281] От і жерці починають обхід, а найперший Потіцій;
282] Всі, по закону, одягнені в шкури, і з свічкою кожен.
283] Знов відновляють бенкет і другим заходом солодкі
284] Страви приносять і повні миски на вівтар уставляють.
285] Браття ж салійські[288], обличчя вмаївши галуззям тополі,
286] Спів починають довкола престолу, де жертви палають.
287] Тут хор молодших, там старших, і всі величають у співах
288] Подвиги, що довершив Геркулес: як дві перші потвори
289] [289]Мачухи він ухопив і в руках задушив, дві гадюки;
290] Як він славетні міста зруйнував — і Ойхалію, й Трою.
291] Тисячі праць довершив він тяжких в Еврістея на службі,
292] З допусту злої Юнони: «Ти непереможний, дволиких
293] Хмарами зроджених Фола й Гілая своєю рукою
294] Вбив, і крітську потвору[290], і в скелях могутнього лева
295] Біля Немеї. Злякалось тебе навіть озеро Стікса,
296] Орків злякавсь воротар, що лежав у кривавій печері
297] На недогризеній кості. Тебе не злякають ніякі
298] Постаті, навіть Тіфей в своїй зброї, мов скеля стрімчаста.
299] Ти не утратив притомності духа, як гідра лернейська
300] Тьмою голів обкрутила тебе, — отже, радуйся, справжній
301] Сину Юпітера, цвіте богів, ізійди вселаскаво
302] Й благослови нас і свято твоє». У піснях так співали,
303] Та не забули й про Канову разом згадати печеру,
304] Ані про нього самого, як дихав огнями. Лунає
305] Гомін по цілому гаю, аж гори його відбивають.
306] От покінчили божисті обряди, й усі переходять
307] В місто. Цар перший ступає, поважний роками, — з собою
308] У товаристві Енея веде й свого сина; про різні
309] Справи вони розмовляють. З усього Еней дивувався,
310] Й живо по всьому очима водив, бо йому був цікавий
311] Кожний куточок, усе його тішить, царя він питає
312] Й слухає, що цей говорить про пам’ятки предків прадавніх.
313] Мовить тоді цар Евандр, який римську поставив твердиню:
314] «Бачиш, тут фавни тубільні і німфи гаї ці займали,
315] Плем’я мужів, що зродились із пнів і з твердої дубини.
316] Устрою в них не було, ні звичаїв, волів запрягати
317] Ще не навчились, запасів робити й здобуте щадити
318] Не розуміли: із віття жили та із ловів не легких.
319] Перший Сатурн тут явивсь із небесних висот олімпійських,
320] Зброї Юпітера втікши, як той його вигнав із царства.
321] Він тоді рід той безумний, розлізлий по горах високих,
322] Разом стягнув і надав їм закони, а край цей схотів він
323] Лацієм звать, бо безпечно в землі цій сховався. Доба та
324] В час його царства, як кажуть, була золота. Так він правив
325] В тихому мирі народами, поки поволі настала
326] Гірша, поблякла доба, а за нею до воєн шалена
327] Пристрасть і власності сильна жадоба. Тоді-то авзонське
328] [291]Плем я й сіканські народи прийшли сюди, й часто зміняла
329] Назву Сатурна земля. І настали царі, між якими
330] Тібріс жорстокий, безмірного росту, що річку від нього
331] Іменем Тібр ми пізніше, усі італійці, назвали.
332] Справжню, стару свою назву утратила Альбула-річка.
333] В час той, як прогнаний із батьківщини, по морю я їхав,
334] Доля всесильна й судьба неминуча мене посадили
335] В цих ось краях, та бог Аполлон і накази жахливі
336] Матері — німфи Карменти — мене завели у ці землі».