520] Ледве промовив він це, як сумно спустили додолу
521] Очі Еней, син Анхіса, й Ахат, його вірний товариш, —
522] Горя багато в зажуренім серці вони б розважали,
523] Та Кітерея з високого неба знаки подала їм,
524] Бо із ефіру раптова їм блискавка ясно мигнула.
525] І загриміло, здавалось, що світ увесь валиться раптом;
526] Всім причувалось, що сурми тірренські заграли в повітрі.
527] Всі озирнулись на небо, а звідти невпинно доходив
528] Грім лункодзвонний; на світлих прогалинах неба, крізь хмари
529] Видно, як зброя червоно горить, як дзвенить від ударів.
530] Всім це затьмарило ум, та один лиш з героїв троянських
531] Голос пізнав, зрозумів заповіт материнський і каже:
532] «Ти не допитуйся навіть, мій друже, які-то події
533] Чуда оці нам пророчать: Олімп мене кличе, богиня,
534] Мати моя, обіцяла послати мені цю ознаку,
535] Як розгориться війна, і на поміч із неба подати
536] Зброю Вулкана.
537] Скільки смертей лаврентійців нещасних чекає! Як тяжко,
538] Турне, заплатиш мені! Як у хвилях своїх ти багато
539] Будеш котити щитів, і шоломів, і трупів героїв,
540] Батьку наш Тібре. Хай топчуть союзи, війни хай бажають».
541] Тільки слова ці промовив, встає із високого крісла,
542] Й на Геркулесовім вівтарі згаслий вогонь розбудивши,
543] До невеличких пенатів підходить і ларів, знайомих
544] Щойно від вчора. Евандр і вся молодь троянська по черзі
545] Вибрані вівці у жертву з належним обрядом приносять.
546] Потім до суден своїх він відходить одвідати друзів.
547] З них вибирає собі він хоробрістю знаних, щоб разом
548] З ним на війну вирушали, його проводжали, а інші
549] Долі рікою пливуть, без напруги, щоб там передати
550] Вістку від батька Асканію, що тут нове приключилось.
551] Коней тевкрійцям дали в ту дорогу на ниви тірренські;
552] А для Енея підводять найкращого: лев’яча шкура
553] Зверху коня покриває, блищать золоті на ній кігті.
554] Вістка містину малу облітає, що вершники скачуть
555] По узбережжю владики тірренців[301]. В журливій тривозі
556] Жертви богам матері обіцяють подвійні; чим ближче
557] Вже небезпека, тим більша тривога, стає все страшнішим
558] Марса лице. Тоді батько Евандр, на прощання стиснувши
559] Сина правицю й нестримно над ним заридавши, говорить:
560] «От щоб Юпітер вернув мені давні роки проминулі,
561] Вигляд тодішній, коли під Пренестом я знищив ворожі
562] Лави передні і купи щитів попалив переможно
563] Й цею правицею скинув у Тартар Ерула-владику!
564] Він як родивсь, три душі йому (страшно сказать!) дарувала
565] Мати Феронія, й тричі його довелось побороти,
566] Смерті прийшлось доконать його тричі. Проте ця правиця
567] Душі всі три узяла в нього й стільки ж і зброї забрала.
568] Не одривався б тут, сину, з твоїх я обіймів солодких,
569] Над головою б сусіда не зміг глузувати Мезенцій,
570] Стільки жорстоких убивств не вчинив би залізом ніколи
571] І не здолав би стількох громадян відібрати у міста.
572] Згляньтесь, богове, й Юпітере, царю богів премогутній,
573] Над аркадійським царем, уклінно-бо вас я благаю:
574] Батьківські просьби прийміть. Якщо ваша ласка, як доля
575] Цілим Палланта мені збереже, якщо маю дожити
576] Дня, щоб побачить його і зустрітися з ним, — то, благаю,
577] Дайте дожить, а труди перетерпіти всі я готовий.
578] Та якщо, доле, готуєш таке, що й сказати лякаюсь,
579] Зволь же негайно, негайно жорстоке життя скоротити,
580] Поки ще горе непевне й не знаю, чого сподіватись.
581] Поки в обіймах держу тебе, сину, мій скарбе, єдина
582] В старості втіхо, щоб вісник жахливий не зранив у мене
583] Слуху мого». Жаль такий виливав при останнім прощанні
584] Батько. Зомлілого з болю додому несли його слуги.