176] Сторожем брами був Ніс, син Гіртака, поміж вояками
177] Найсміливіший. Його як товариша зброї послала
178] Їда мислива[340] Енеєві; спритний він був із списами
179] Й легкими стрілами. Поруч із ним у рядах. Евріал був,
180] Друг його; певне, за нього в Енеєвім війську троянськім
181] Кращого годі й шукать — молодик, щойно вус засівався!
182] Щира була в них любов і однаковий запал до бою;
183] Разом вони і при брамі одній на сторожі стояли.
184] Ніс йому каже: «Чи бог мені в серце жагу цю зсилає,
185] Мій Евріале, чи богом стає нам жагуче бажання?
186] Рветься віддавна мій розум до бою, або щоб велике
187] Щось довершити; не можу спокійним без діла я бути.
188] Бачиш рутулів, яка в них упевненість в ділі початім.
189] Зрідка лиш тліють вогні, всі поснули, усіх подолали
190] Сон і вино. Тільки тиша навколо. Мене ти послухай,
191] Що я замислив, які в мене наміри виникли в серці.
192] Всі — і народ, і батьки — вимагають покликать Енея,
193] Слати до нього мужів, донести йому звістку надійну.
194] Як обіцяють тобі нагород, коли все це здійснити
195] (Сам вдовольнюся хвалою за подвиг), то там під горбочком
196] Можна дорогу знайти до твердині і стін Паллантея».
197] Слави бажання палке потрясло Евріалом так дуже —
198] Аж обімлів, і мовить він так до гарячого друга:
199] «Нісе, невже ти в супутці не візьмеш мене в цій великій
200] Справі? Як можу пустить я самого тебе в небезпеку?
201] Ох, та не так мене батько Офелт, у боях посивілий,
202] Виховав ще за аргійських страхіть і троянського горя,
203] Зовсім не так я й з тобою повівсь, коли разом з Енеєм
204] Великодушним у цю небезпечну подався мандрівку.
205] Є тут, є серце, що світ зневажає і навіть готове
206] Власним життям заплатити за славу, якої ти прагнеш».
207] Ніс же на те: «Не боявсь я у цьому за тебе ніколи, —
208] Годі про це. Хай звитяжним тобі мене верне Юпітер
209] Чи який інший з богів, що ласкаво на це споглядає.
210] Але якщо — все, як бачиш, у цій небезпеці можливе, —
211] Чи то пригода, чи бог все оберне мені на загибель,
212] Хочу, щоб ти зацілів, — тобі іще жити годиться.
213] Тільки б одбивши в бою чи за гроші мене відкупивши,
214] Хтось би мій прах поховав, а як доля й того не дозволить,
215] [341]Хай неприсутньому похорон справить і пагорб насипле.
216] Болю такого завдать не хотів би я нені нещасній,
217] Бо з матерів лиш одна вона зважилась всюди, юначе,
218] Йти за тобою і в мурах Ацести міцних не лишилась».
219] Той же у відповідь: «Марні плетеш ти даремно причини, —
220] Наміру я не зміню й відступати від нього не буду.
221] Швидше рушаймо». Сторожу збудив, і вона переймає
222] Службу по них на цій ланці. Вони ж, своє місце лишивши,
223] Йдуть, Евріал вдвох із Нісом, парость цареву шукати[342].
224] Все, що живе на землі, у сні спочивало глибокім,
225] Серце звільнялось від денних турбот і труди забувало.
226] Але начальники тевкрів і вибрана молодь троянська
227] Про найважливіші справи державні ще радили раду,
228] Що їм робити, і хто до Енея послом із них буде.
229] Спершись на довгі списи, стояли вони із щитами
230] Посеред табору. Раптом прийшли сюди Ніс з Евріалом,
231] Просять мерщій допустить їх, бо справа в них дуже важлива
232] Й варта уваги. Перший Іул їх, бентежних, приймає
233] І розповісти усе він наказує Нісові. Мовив
234] Так син Гіртака: «Енеєві друзі, прийміть нас зичливо
235] І не судіть ви по нашому віку цієї розмови.
236] Позамовкали рутули, вино-бо і сон їх зморили.
237] Нам пощастило придатне для засідки вгледіти місце
238] На роздоріжжі, що біля воріт, недалеко від моря.
239] Всі там погасли вогні, лише дим піднімається чорний
240] Аж до зірок. Як дозволите нам свого спробувать щастя,
241] Підем Енея шукати і мури міцні Паллантея.
242] Скоро побачите ви, як із здобиччю він після січі
243] Прийде сюди. А ми не заблудим в дорозі, бо з темних
244] Долів, що в них полювали, бувало, ми бачили крайні
245] Мури міські і всієї ріки течію упізнали».
246] Мовив тут слово Алет, літами поважний і мудрий:
247] «Рідні богове, що маєте Трою у вашій опіці!
248] Ні, ви не хочете тевкрів ущент розгромити, якщо ви
249] Дух підбадьорили так юнакам цим і серце відважне».
250] Так промовляючи, він обіймав їх обох і стискав їм
251] Руки, уста і обличчя обом умивав їм сльозами.
252] «Гідну відплату яку вам, мужі, я придумати можу
253] Як нагороду за діло те славне? Найкраще, найперше
254] Вас нагородять боги й ваша совість; а решту негайно
255] Благочестивий Еней вам віддасть; не забуде ніколи
256] І молоденький Асканій тих ваших заслуг величезних».
257] «Певно, у мене одна лиш надія рятунку, — Асканій
258] Мовить, — повернення батька. Іменням пенатів великих
259] І Ассаракових ларів, святинею сивої Вести,
260] Нісе, благаю тебе — все щастя моє, всю надію
261] В вашім я лоні складаю: верніть мені рідного батька,
262] Хай лиш побачу його; при ньому весь смуток минеться.
263] Келихи два даю з чистого срібла, різьбою укриті;
264] Батько їх взяв як трофей, в славній битві здобувши Арісбу.
265] Двоє триніжків даю, та іще два великих таланти
266] Золота, й жбан стародавній, дарунок Дідони з Сідону:
267] А як здобути Італію нам пощастить, її берлом
268] Заволодіти звитяжно і жеребом здобич ділити, —
269] Бачив ти, Нісе, коня, що Турн на нім їхав, і зброю
270] Бачив на нім золоту? І коня того, й щит, і червоні
271] Гребні для тебе з-під жереба вийму я, Нісе, бо нині
272] Це все твоя нагорода. Крім того, дасть батько дванадцять
273] Найдобірніших жінок і мужчин із їх зброєю разом.
274] Дасть іще поля той лан, що цар ним Латин володіє.
275] Ти ж, юначе шановний, — вік-бо мій ближчий до твого, —
276] З щирого серця приймаю за друга тебе й пригортаю,
277] Як побратима; у всяких пригодах без тебе не буду
278] Жодної слави шукати для себе в моїх починаннях.
279] Чи правуватиму в мирі, чи війни вестиму, найбільше
280] Буде довір’я ділам і словам твоїм в мене». На все це
281] Так Евріал відповів: «По цьому відважному ділі
282] Жоден день гіршим мене не покаже. Коли б лише щастя,
283] А не недоля мені приключилась. Та понад дари всі
284] Я за одне прошу: є в мене з древнього роду Пріама
285] Мати стара; її стримати, бідну, йти разом зі мною
286] Ані ілійська земля не могла, ані мури Ацеста.
287] Не попрощавшись, її я лишаю, вона ж небезпеки
288] Цеї не знає. Ніч і правиця твоя — мені свідки:
289] Витримать неньчиних сліз я б не міг. Та тебе я благаю:
290] В горі безрадну потіш, поможи їй самотній на світі.
291] Дай мені певну надію на тебе; на всяку пригоду
292] Я сміливіше піду». Така мова серця у дарданців
293] Зрушила, ринули сльози. Найдужче вразив Іула
294] Й серце його зворушив любові синівської образ.
295] Він тоді мовить:
296] «Що лише гідне почину твого, — на те сподівайся.
297] Матір’ю буде для мене вона, лиш імення Креузи
298] Їй бракуватиме. Справді, за сина такого велика
299] Дяка їй буде. Та що не було б, я клянуся цією
300] Ось головою, якою звик батько клястися, — усе те,
301] Що обіцяю тобі, при щасливім поверненні буде
302] Матері й роду твоєму». Сказав це й сльозами залився;
303] Разом із цим він здіймає з плеча позолочений меч свій,
304] Що Лікаон Кносійський зробив по-мистецьки напрочуд
305] І доробив відповідні із кості слонової піхви.
306] Нісові шкуру Мнестей дав, із лева гривастого зняту;
307] Вірний Алет з ним шоломом змінявся. Озброєння взявши,
308] Разом виходять вони, а вожді їх гуртом проводжають,
309] Старші й молодші, під браму саму та бажають їм щастя:
310] Вирушив з ними прекрасний Іул, він розважністю мужа
311] Й розумом вік перевищує свій. Багато доручень
312] Батькові він передав, але всі ці доручення вітер
313] В полі розвіяв, погнав попід хмари їх, звівши нінащо.
вернуться
341
Коли людину з якихось причин не можна було поховати, то в пам’ять її ставили порожню гробницю (кенотаф).