314] Вийшовши, рів перелізли і в теміні ночі прямують
315] Просто у табір ворожий, де мало від рук їх загинуть
316] Дуже багато. Бачать тіла, що в траві настелили
317] Сон і вино; колісниці на березі дишлами вгору,
318] Воїни, упряж колеса і зброя, й вино — все усуміш.
319] Перший звернувсь Гіртакід до товариша з цими словами:
320] «Тут, Евріале, рукам є робота; сама нас нагода
321] Кличе, бо путь саме тут. Ти вважай, щоб рука чия ззаду
322] Не піднялася на нас, бережись і вважай на всі боки,
323] Простір одкрию я тут і дам тобі стежку широку».
324] Мовив це слово, й замовк, і кинувсь з мечем на Рамнета
325] На гордовитого, що недалечко на купі високій,
326] На килимах простягнувшись, хропів на повнії груди.
327] Сам він був цар і віщун, і Турну-цареві був милий;
328] Та віщуванням загину від себе не міг відвернути.
329] Трьох убив слуг біля нього, які необачно лежали
330] Прямо на зброї; убив зброєносця у Рема; під кіньми
331] Вбив візника, мечем відрубавши звисаючу шию,
332] Потім також і самому господарю голову зняв він,
333] Кинувши тулуб, що кров’ю ще сходив. Земля і постеля
334] Теплою кров’ю спливали. Вбив і Ламіра, і Лама,
335] І молодого Серрана, що ночі цієї найдужче
336] Бавився й божого дару хильнув забагато, не встояв,
337] Красен обличчям, і з ніг повалився. Щасливий він був би,
338] Якби на всю ніч гуляння продовжив, до самого ранку.
339] Так, наче лев зголоднілий, що в повній вівчарні бушує,
340] Голод відчувши скажений, — хапає й виносить овечку
341] Ніжну, з страху онімілу, і грає кривава пащека.
342] Але не менша й різня Евріалова; він так же само
343] В гніві шаліє, багато кладе безіменного люду,
344] Фада, Гербета, і Рета, й Абара із ними вбиває.
345] Сонних усіх, тільки Рет поміж ними не спав і все бачив,
346] Та в переляку страшнім за кратеру велику сховався.
347] Той, підійшовши впритул, усадив йому глибоко в груди
348] Меч, коли встати хотів він, і з рани смертельної витяг.
349] Душу пурпурну вмираючий виплював разом із кров’ю,
350] Й змішане з нею вино повернув. А цей напирає
351] Потай шалено. Уже добиравсь до загону Мессапа,
352] Де догорало багаття, і бачив, що спутані коні,
353] Як і належить, щипали траву, коли Ніс коротенько
354] Мовить до нього, збагнувши, що надто в різні розшалів він.
355] «Стримаймось, — каже, — бо ранок наблизивсь, для нас неприхильний.
356] Досить вже помсти, тож вільна дорога крізь військо вороже».
357] Та довелось їм багато знадіб’я мужів цих лишити,
358] З чистого срібла — і зброю, і чаші, і килими гарні.
359] [343]Взяв лиш собі Евріал у Рамнета нагрудники й пояс,
360] Золотом кутий, що дав у дарунок колись тібуртинцю
361] Ремулу Цедик, багач, щоб зв’язать побратимством заочним.
362] Той, умираючи, внукові в спадщину дар цей покинув, —
363] В битві його, після смерті онука, рутули придбали.
364] Зняв його й марно на плечі свої одягнув він могутні.
365] Ще й Мессапів із гребнем шолом, що був саме на нього,
366] Він накладає, І вийшли за табір, у місце безпечне.