590] Кажуть, що в битві тоді уперше Асканій стрілою
591] Бистрою кинув, бо досі лише полохливі звірята
592] Звик непокоїть, поцілив Нумана, що Ремулом звався
593] Й міццю руки був уславлений всюди, — того, що недавно
594] Турна молодшу сестру взяв за жінку, — й простер неживого.
595] Той-бо, поперед рядів ідучи, все, що гоже й негоже
596] Мовити, вголос вигукував, дуже згордівши в своєму
597] Серці із царства нового, і крик учиняв незвичайний:
598] «Як вам не сором за валом, фрігійці, полонені двічі[352],
599] Знову сидіти в облозі і мурами смерть відганяти?
600] Ось вони, ті, що війною дружин у нас хочуть здобути!
601] Що то за бог вас пригнав до Італії, що за безглуздя?
602] Тут не Атріди і тут не Улісс, лиш в розмовах умілий.
603] З роду твердий тут народ; дітей, що лише народились,
604] В воду заносимо ми річкову, щоб лютая студінь
605] Їх гартувала у хвилях, а потім на ловах ночують
606] Хлопці і бродять лісами; їх ігри — ганяти на конях,
607] Стріли пускати з рогового лука. Юнацтво це звичне
608] Тяжко робити, малим вдовольнятись; лан ралами оре
609] Чи розбиває у війнах міста. Весь свій вік у залізі —
610] В плузі волів поганяємо списом обернутим[353]; навіть
611] Старість, спізнившись, не може віднять у нас духа, згасити
612] Нашу снагу. Ми шоломом вкриваємо сиву чуприну;
613] Свіжу нам любо приносити здобич і жити з грабунку.
614] В вас же я пурпуром, бачу, й шафраном забарвлені шати.
615] Серце розм’якле у вас; і тягне вас бавитись в танцях,
616] Туніки в вас з рукавами, підв’язки шапки прикрашають.
617] Справжні фрігійки із вас, не фрігійці! Мандруйте в високі
618] Гори діндімські, бо манять вас там сопілки двоголосі, —
619] Флейти ідайської матері, з гір Берекінтських тимпани
620] Кличуть вас. Меч залишіте мужам, поступіться залізу».
621] Глуму цього й похвальби, хвастовитої мови цієї
622] Стерпіть Асканій не міг — він стрілу натягнув тятивою
623] З кінського волоса й, руки обидві до неба простерши,
624] Став до Юпітера щирі свої посилати благання:
625] «Замірам смілим моїм будь ласкавий, Юпітере, сам я
626] Дар урочистий в твій храм принесу й прижену перед вівтар
627] Твій я тельця: в нього роги золочені, сам увесь білий,
628] Голову високо так він несе, наче матері рівний,
629] Він уже коле рогами й ногами пісок розбиває».
630] Вислухав батько із неба ясного, із лівого боку
631] Громом озвався; і от — забряжчав уже лук смертоносний.
632] З свистом жахливим, зірвавшись, напнута стріла уп’ялася
633] В голову Ремула, й скроні йому вже залізо пробило.
634] «Гордими можеш словами з героїв тепер глузувати.
635] Відповідь це від полонених двічі фракійців рутулам».
636] Так промовив Асканій. А тевкри всі кликнули разом, —
637] Радість свою виявляють, відвагу до неба підносять.
вернуться
352