638] В час той із горніх ефіру висот Аполлон кучерявий
639] Зверху все військо авзонське й троянські укріплення бачив,
640] Сидячи в хмарі, і так до Іула-звитяжця озвався:
641] «Щастен будь з подвигом першим, — до зір це дорога, юначе,
642] Божий потомку і предку богів[354]. По праву всі війни,
643] Ті, що їх доля зішле Ассарака потомству, закінчить
644] Мир справедливий. Тебе не вмістить уже Троя». Це мовив,
645] Із понадхмарних злітає висот, і, розвіявши плинний
646] Подув, летить до Асканія, постать свою на старого
647] Бута змінивши. Той у Анхіса дарданського перше
648] Був зброєносцем і сторожем вірним, а потім в опіку
649] Дав йому батько Асканія. Йшов Аполлон, до старого
650] Зовсім подібний із голосу й барви обличчя; чуприна
651] Сива у нього та зброя побрязкує грізно на ньому;
652] Й Цими словами озвавсь до палкого душею Іула:
653] «Сину Енея, того уже досить, що ти з свого лука
654] Вбив так безкарно Нумана; славу цю першу великий
655] Бог Аполлон уступив тобі й зброї твоїй богорівній
656] Не позавидував; далі ж, мій хлопче, в війну не мішайся».
657] Мовивши це, Аполлон урвав своє слово, і вигляд
658] Скинув людський, і далеко у хмарі легенькій розплився.
659] Бога впізнала дарданська дружина і зброю божисту,
660] Вчули усі, як бряжчав сагайдак на відході, тож згідно
661] З Фебовим словом ясним Асканія в бій не пускають,
662] Хоч запаливсь він до нього. Самі ж повертаються в січу
663] Й на небезпеку цілком очевидну життя наражають.
664] Оклик до бою на шанцях лунає вздовж цілого муру,
665] Луки тугі напинають, у пращ натягають реміння,
666] Стрілами встелюють землю, шоломи й щити від ударів
667] Дзвінко лунають, страшна боротьба розгорілась. Так злива
668] З заходу землю січе, коли Козерог дощовитий
669] Сходить на небі, чи град, що посиплеться в хвилі морськії
670] З хмар, коли грізний Юпітер із півдня жене бурунами
671] Бурю з дощами і хмари обтяжені рве на висотах.
672] Пандар та Бітій, сини Алканора із Іди, — Іера
673] В гаї Юпітера їх лісова породила, — обидва,
674] Мов ті ялини, мов гори в їх ріднім краю, відчинили
675] Браму, яку їх вождь наказав стерегти їм, і в мури
676] Ворога просять, бо надто в свої вони вірили сили.
677] В брамі ж самі вони справа і зліва, мов башти високі,
678] Стали, закуті в залізо, на головах гребені довгі
679] Ясністю сяють у них. Так обабіч річок многоводих
680] Над узбережжями Паду чи то над Атесісом милим,
681] Два височенні дуби свої чола до неба підносять
682] В кучерях буйного листя і гордо вершинами мають.
683] Щойно рутули до мурів тих вільний побачили доступ,
684] Зараз же вторглись: Кверцент і Аквікул, у зброї хорошій,
685] Тмар заповзятливий, Гемон, син Марса, і далі за ними
686] Цілі колони. Та тут же або всі назад повтікали,
687] Чи на порозі, у брамі самій, із життям розпрощались.
688] Ще тоді дужче в ворожих серцях розгорілось завзяття.
689] Вже позбігались на місці цьому і троянці юрбою,
690] Вже око в око до бою стають і йти далі дерзають.
691] Турну, вождеві, що весь аж шалів у бою й звідусюди
692] Ворога гнав, донесли, що нову той заварює січу
693] Й браму відкриту лишив. Він кидає бій розпочатий
694] І запалившися гнівом великим, біжить у дарданську
695] Браму, до гордих братів. І, кинувши списом, найперше
696] Вбив Антіфата, що перший йому навинувсь (це фіванки
697] І Сарпедона вельможного син був неправого ложа).
698] Перелетів у повітрі прозорому спис італійський,
699] Легко пробив стравохід і дійшов аж під груди високі;
700] З чорної рани глибокої ринула спінена хвиля
701] І розігріла залізо, що встрягло в легені. Рукопаш
702] Потім убив він Меропа, за ним Ерімаса, й Афідна,
703] Й Бітія вбив, в кого очі горіли і серце палало.
704] Тільки не списом, — бо списові Бітій життя не віддав би, —
705] А фаларика[355] важка, зі свистом запущена колом,
706] Влучила, мов блискавиця, його. Ні подвійна волова
707] Шкура, ні панцир надійний з луски золотої в два шари
708] Здержать її не могли; повалилося тіло велике;
709] Глухо земля застогнала, і щит забряжчав величезний.
710] В Баях евбейських стовп кам’яний так падає часом;
711] З брил його склали великих і в море поставили міцно.
712] Згодом той валиться стовп, осідає, в глибінь похилившись,
713] Море клекоче над ним, і чорний пісок підпливає.
714] Гуркотом зрушені цим, тремтять і Прохіта висока,
715] І Інаріми основа камінна, яка із громохкої
716] Волі Юпітера ложем твердим Тіфеєві стала.
вернуться
354
вернуться
355