[45] Троянці волокли з собоюСтарую бабу, як ягу,Лукаву відьму, злу Берою,Іскорчившуюся в дугу.Ірися нею ізробилась,І як Бероя нарядилась,І підступила до дівок;І щоб к ним лучче підмоститьсяІ пред Юноной заслужиться,То піднесла їм пиріжок. [46] Сказала: «Помагай біг, діти!Чого сумуєте ви так?Чи не остило тут сидіти?Оце гуляють наші як!Мов божевільних, нас морочать,Сім літ, як по морям волочать;Глузують, як хотять, із вас,Але з другими бахурують,Свої ж жінки нехай горюють,Коли водилось се у нас? [47] Послухайте лиш, молодиці,Я добрую вам раду дам;І ви, дівчата білолиці,Зробім кінець своїм бідам,За горе ми заплатим горем —А доки нам сидіть над морем?Приймімось, човни попалім.Тогді і мусять тут остатьсяІ нехотя до нас прижаться;Ось так на лід їх посадім».
[48]«Спасеть же біг тебе, бабусю! —Троянки вголос загули. —Такої б ради, пайматусю,Ми ізгадати не могли».І зараз приступили к флотуІ принялися за роботу:Огонь кресати і нестиСкіпки, тріски, солому, клоччя;Була тут всяка з них охоча,Пожар щоб швидче розвести. [49] Розжеврілось і загорілось,Пішов димок до самих хмар,Аж небо все зачервонілось,Великий тяжко був пожар.Човни і байдаки палали,Соснові пороми тріщали,Горіли дьоготь і смола.Поки троянці огляділись,Що добре їх троянки грілись,То часть мала човнів була. [50] Еней, пожар такий уздрівши,Злякався, побілів, як сніг,І бігти всім туди звелівши,Чимдуж до човнів сам побіг.На гвалт у дзвони задзвонили,По улицях в трещотки били,Еней же на ввесь рот кричав:«Хто в бога вірує – рятуйте!Рубай, туши, гаси, лий, куйте!А хто ж таку нам кучму дав?» [51] Еней од страху з плигу збився,В умі сердега помішавсьІ зараз сам не свій зробився,Скакав, вертівся і качавсь;І із сього свого задоруВін, голову піднявши вгору,Кричав, опарений мов пес.Олімпських шпетив на всю губу,Свою і неню лаяв любу,Добувсь і в рот, і в ніс Зевес. [52] «Гей ти, проклятий стариганю!На землю з неба не зиркнеш,Не чуєш, як тебе я ганю,Зевес! – ні усом не моргнеш.На очах більма поробились,Коли б довіку посліпились,Що не поможеш ти мені.Чи се ж таки тобі не стидно,Що пропаду, от лиш не видно?Я ж, кажуть люди, внук тобі!
[53] А ти з сідою бородою,Пане добродію Нептун!Сидиш, мов демон, під водою,Ізморщившись, старий шкарбун!Коли б струхнув хоть головоюІ сей пожар залив водою —Тризубець щоб тобі зломивсь!Ти базаринку любиш брати,А людям в нужді помагатиНе дуже, бачу, поспішивсь. [54] І братик ваш Плутон, поганець,Із Прозерпіною засів,Пекельний, гаспидський коханець,Іще себе там не нагрів?Завів братерство з дьяволамиІ в світі нашими бідамиНе погорює ні на час.Не посилкується німало,Щоб так палати пересталоІ щоб оцей пожар погас. [55] І ненечка моя рідненькаУ чорта десь тепер гуля;А може, спить уже п’яненькаАбо з хлоп’ятами ганя.Тепер їй, бачу, не до соли,Уже, підтикавши десь поли,Фурцює добре, навісна.Коли сама з ким не ночує,То для когось уже свашкує,Для сього тяжко поспішна. [56] Та враг бери вас, – що хотіте,Про мене, те собі робіть;Мене на лід не посадіте,Пожар лиш тілько погасіть;Завередуйте по-своємуІ, будьте ласкаві, моємуЗробіте лихові кінець.Пустіть лиш з неба вереміюІ покажіте чудасію,А я вам піднесу ралець». [57] Тут тілько що перемоливсяЕней і рот свій затулив;Як ось із неба дощ полився,В годину ввесь пожар залив.Бурхнуло з неба, мов із бочки,Що промочило до сорочки;То драла врозтіч всі дали.Троянці стали всі як хлюща,Їм лучилася невсипуща,Не раді і дощу були.
[58] Не знав же на яку ступитиЕней і тяжко горював,Чи тут остатись, чи поплити?Бо враг не всі човни забрав;І миттю кинувсь до громадиПросить собі у ней поради,Чого собою не вбагне.Тут довго тяжко раховалиІ скілько не коверзовали,Та все було, що не оне.
[59] Один з троянської громади,Насупившися, все мовчавІ, дослухавшись до поради,Ціпком все землю колупав.Се був пройдисвіт і непевний,І всім відьмам був родич кревний —Упир і знахур ворожить,Умів і трясцю одшептати,І кров христьянську замовляти,І добре знав греблі гатить. [60] Бував і в Шльонському з волами,Не раз ходив за сіллю в Крим;Тарані торговав возами,Всі чумаки братались з ним.Він так здавався і нікчемний,Та був розумний, як письменний,Слова так сипав, як горох.Уже в чім, бач, пораховати,Що розказать – йому вже дати;Ні в чім не був страхополох. вернуться
Бероя – в «Енеїді» Вергілія – дружина троянця Дорікла. її образ приймає Ірида, підбурюючи жінок підпалити троянські кораблі.
вернуться
Пайматуся – пестливе від «паніматко».
Скіпки, тріски, солому, клоччя – послідовність у переліку горючого матеріалу відповідає порядкові в приготуванні вогнища. Спочатку – тонко настругані скіпки, на них зверху кладуть більші за розміром тріски, потім – солому. В клоччя вкладають запалений від кресала трут, роздувають і підпалюють цим клоччям вогнище.
вернуться
Байдак – річкове судно з однією щоглою. Запорізькі козаки споряджали байдаки також як військові судна, виходили на них у Чорне море.
Пороми – плоти, взагалі несамохідні плавучі споруди. Дерев'яні човни, судна шпаклювали і щілини на них заливали смолою, підводну частину суцільно покривали дьогтем.
вернуться
Тріщотки – дерев'яний прилад, калатало, яким скликали людей на пожежу, громадський збір тощо.
вернуться
Олімпських шпетив на всю губу – уже зазначалося, що у поемі Вергілія глибока пошана до богів – найважливіша риса Енея. Постійним означенням його є «побожний», «божистий». Комічним контрастом до цього служать лайки героя «перелицьованої «Енеїди» на адресу небожителів, не виключаючи й матері Венери та Зевса-громовержця.
вернуться
Тризубець – рибальське знаряддя, атрибут влади бога морів Нептуна; служив для нього також чудодійним жезлом, який міг викликати морську бурю або заспокоювати її.
Базаринка – подарунок, хабар. Походить від польського basarunek – штраф, грошове стягнення за нанесені рани чи каліцтво.
вернуться
Плутон – бог підземного царства, земних надр. Його палац відвідає Еней під час мандрівки з Сівіллою в підземне царство (III, 110 – 115).
Прозерпина – дружина Плутона, втілення всього недоброго на землі.
вернуться
фурцює добре навісна – фурцює – гасає, скаче.
вернуться
Пустіть лиш з неба веремію – веремія – крик, метушня, замішання. Пускати, крутити веремію – несподівано напасти, внести замішання.
вернуться
У 59 – 61-й строфах змальований знахар, вельми примітна постать у народному житті ще з прадавніх часів. З прийняттям і подальшим утвердженням християнства роль знахарів поступово зменшувалася, хоч у кінці XVIII ст. була ще досить помітною. Звичайно знахарі були досвідченими, бувалими людьми, зналися на народній медицині, ліками і порадами допомагали кожному, хто до них звертався. На певному рівні народної свідомості й культури магія, зв'язок з вищою чудодійною силою органічно пов'язувалися з розумом, життєвим досвідом, професійною вправністю. Знахарів і знахарок, ворожок, таких як Сівілла у третій частині «Енеїди», народ відрізняв від чаклунів, чаклунок та відьом і певною мірою протиставляв їм. Вони могли боротися з нечистою силою, відводити відьомські чари. В «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ'яненка «стар чоловік і непевний» Демко Швандюра «знімає чари» відьми Явдохи Зубихи, яка зробила так, що замість неї козаки «прєхваброї сотні конотопської» порють різками на виду у всієї громади вербову колоду.
Упир і знахур ворожить – у Котляревського упир – жива людина, яка знається з потусторонніми силами.
І добре знав греблі гатить – в народних уявленнях чоловік, який добре знався на водяних млинах, греблях, – знахар, ворожбит, в усякому разі дружній з ними. Він знає замовляння на випадок різних стихійних лих, уміє ладити з водяником (дядько Лев у «Лісовій пісні» Лесі Українки), щоб той постійно давав потрібну кількість води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода греблі, не знесла млина під час повені; мусив знати ще багато інших тонкощів мірошницької справи. Гребля, вода, надто болото – місце, де любить оселятися нечиста сила. Нар:
Нехай тебе ті кохають,Що в болоті грають.Нехай тебе ті любують,Що греблі руйнують. вернуться
Шльонськ – польська назва Сілезії, області, яка нині входить до складу Польської Народної Республіки і частково до Чехословацької Соціалістичної Республіки. Україна підтримувала давні торгові зв'язки з Сілезією, а через сілезькі ринки – з іншими землями Західної Європи. Крім прядива, сала, смальцю, воску та інших товарів, помітною статтею експорту були воли української степової породи.