Енеїда

[95] Еней, ввійшовши в сю кошару,
Побачив там багацько душ,
Вмішавшися між сю отару,
Як між гадюки чорний уж.
Тут розні душі походжали,
Все думали та все гадали,
Куди-то за гріхи їх впруть.
Чи в рай їх пустять веселитись,
Чи, може, в пекло пошмалитись
І за гріхи їм носа втруть.

[96] Було їм вільно розмовляти
Про всякії свої діла,
І думати, і мізковати —
Яка душа, де, як жила;
Багатий тут на смерть гнівився,
Що він з грішми не розлічився,
Кому і кілько треба дать;
Скупий же тосковав, нудився,
Що він на світі не нажився
І що не вспів і погулять.

[97] Сутяга толковав укази,
І що то значить наш Статут,
Розказовав свої прокази,
На світі що робив сей плут.
Мудрець же фізику провадив,
І толковав якихсь монадів,
І думав, відкіль взявся світ?
А мартопляс кричав, сміявся,
Розказовав і дивовався,
Як добре знав жінок дурить.

[98] Суддя там признавався сміло,
Що з гудзиками за мундир
Таке переоначив діло,
Що, може б, навістив Сибір;
Та смерть ізбавила косою,
Що кат легенькою рукою
Плечей йому не покропив.
А лікар скрізь ходив з ланцетом,
З слабительним і спермацетом
І чванивсь, як людей морив.

[99] Ласощохлисти походжали,
Всі фертики і паничі,
На пальцях ногтики кусали,
Розприндившись, як павичі;
Все очі вгору піднімали,
По світу нашому вздихали,
Що рано їх побрала смерть;
Що трохи слави учинили,
Не всіх на світі подурили,
Не всім успіли морду втерть.

[100] Моти, картьожники, п’янюги
І весь проворний чесний род;
Лакеї, конюхи і слуги,
Всі кухарі і скороход,
Побравшись за руки, ходили
І все о плутнях говорили,
Які робили, як жили,
Як паней і панів дурили,
Як по шинках вночі ходили
І як з кишень платки тягли.

[101] Там придзигльованки журились,
Що нікому вже підморгнуть,
За ними більш не волочились,
Тут їх заклекотіла путь;
Баби тут більш не ворожили
І простодушних не дурили.
Які ж дівок охочі бить,
Зубами з серця скреготали,
Що наймички їх не вважали
І не хотіли їм годить.

[102] Еней уздрів свою Дідону,
Ошмалену, мов головня,
Якраз по нашому закону
Пред нею шапочку ізняв:
«Здорова! — глянь… де ти взялася?
І ти, сердешна, приплелася
Із Карфагена аж сюда?
Якого біса ти спеклася,
Хіба на світі нажилася?
Чорт мав тобі десь і стида.

[103] Така смачная молодиця,
І глянь! умерла залюбки…
Рум’яна, повна, білолиця,
Хто гляне, то лизне губки;
Тепер з тебе яка утіха?
Ніхто не гляне і для сміха,
Навік тепер пропала ти!
Я, далебі, в тім не виною,
Що так роз’їхався з тобою,
Мені приказано втекти.

[104] Тепер же, коли хоч, злигаймось
І нумо жить так, як жили,
Тут закурім, заженихаймось,
Не розлучаймось ніколи;
Ходи, тебе я помилую,
Прижму до серця — поцілую…»
Йому ж Дідона наодріз
Сказала: «К чорту убирайся,
На мене більш не женихайся…
Не лізь! Бо розіб’ю і ніс!»

[105] Сказавши, чортзна-де пропала,
Еней не знав, що і робить,
Коли б яга не закричала,
Що довго годі говорить,
То, може б, там і застоявся
І, може, той пори дождався,
Щоб хто і ребра полічив:
Щоб з вдовами не женихався,
Над мертвими не наглумлявся,
Жінок любов’ю не морив.

[106] Еней з Сівіллою попхався
В пекельную подалі глуш;
Як на дорозі повстрічався
З громадою знакомих душ.
Тут всі з Енеєм обнімались,
Чоломкались і ціловались,
Побачивши князька свого;
Тут всяк сміявся, реготався,
Еней до всіх їх доглядався,
Знайшов з троянців ось кого:

95.

Як між гадюки чорний уж — чорний уж — під такою назвою автор, мабуть, мав на увазі або поширений і зараз у степовій зоні України вуж водяний (Nаtrіх tessellatа), який, на відміну від звичайного вужа, часто на тім'ї має чорну пляму, або неотруйну вужеподібну змію мідянку (Соronella аustriacа), що теж водиться на Україні і через подібний колір шкіри дуже схожа на чорну гадюку.

97.

Статут, Литовський статут — кодекс законів Великого князівства Литовського, до складу якого з XIV — до другої половини XVI ст. входили українські землі. «Статут» мав три редакції (1529, 1566, 1588), кожна з яких збільшувала привілеї панства, шляхти і урізувала права селянства. На Україні Литовський статут діяв і за часів Речі Посполитої, і після приєднання Лівобережної, потім Правобережної України до Росії. За царювання Катерини II на українські землі було поширене загальноросійське законодавство. Одначе на практиці Литовський статут діяв до 1840 р. Недарма І. Котляревський пише «наш Статут». Окремі положення Статуту (про «межеві суди») залишалися в силі на землях історичної Гетьманщини — Чернігівщині і Полтавщині — до 1917 р.

І толковав якихсь монадів — монада (від грец. одиниця) — найпростіша неподільна єдність, самосуща духовна субстанція, яка лежить в основі Всесвіту, будь-якого буття. Поняття монади є основним у філософській системі німецького вченого Лейбніца (1646-1716), викладеної у його «Монадології», «філософському лексиконі» та інших працях. Філософські ідеї Лейбніца були відомі на Україні.

98.

Що з ґудзиками за мундир — з часів Петра І чиновники різних цивільних відомств, в тому числі юристи, носили встановлену форму одягу — мундир. Тому одержати мундир судді, наприклад, значило бути затвердженим на урядовій посаді згідно з «Табелем про ранги». На Україні кінця XVIII ст. доживали віку старі судові установи та посади, пов'язані з полковим устроєм і давніми традиціями самоврядування. За умов витіснення старих судових інституцій і впровадження централізованої судової системи одержати мундир для юриста — значило увійти в нові штати.

Ланцет — хірургічний ніж, гострий з обох боків.

Спермацет — витоплене з мозку кита-кашалота сало, відповідним чином препароване. В медицині застосовується для лікування виразок на шкірі.

99.

Фертик — вертун, франт (ферт — стара назва літери Ф — в боки взялася).

100.

Це строфа про дворову челядь при панських маєтках, яка заслужено мала в народі лиху славу осередка розбещеності, моральної зіпсованості.

Скороход — слуга, що біг перед панським екіпажем, звільняючи йому дорогу; також гінець, посильний.

І як з кишень платки тягли — в народному побуті хустка мала важливе ритуальне значення (див. також коментар: І, 33). Дівчина дарувала вишиту власноручно хустку тому, кого покохає. Отже, викрадення хустки — не просто жарт, а образа дівочої честі, посягання на її добре ім'я.

101.

Які ж дівок охочі бить — йдеться про жінок, які мали служанок, наймичок. Серед них рукоприкладство, знущання з дівчат-кріпачок було звичайним явищем. Пригадаймо повість Марка Вовчка «Інститутка».

104.

Закурім — загуляймо.