Выбрать главу
[66] «Та не турбуйтесь, паніматко! — Зевес з досадою сказав. — Провчу я всіх — і буде гладко; Анахтем вічний — Турн пропав!» Зиркнув, мигнув, махнув рукою Над Тібром, чудною рікою, Всі врозтіч кораблі пішли; Як гуси, в воду поринали, Із кораблів — сирени стали І разні пісні підняли.
[67] Рутульське військо і союзне Дрижало од таких чудес; Злякалось плем’я все окружне, Мезап дав драла і Галес. Пороснули і рутуляни, Як од дощу в шатер цигани, А тілько Турн один оставсь. Утікачів щоб перейняти, Щоб чудо їм розтолковати, По всіх усюдах сам совавсь.
[68] «Реб’ятушки! — кричав, — постійте! Се ж ласка божая для нас; Одкиньте страх і не робійте, Прийшлось сказать Енею: пас. Чого огнем ми не спалили, То боги все те потопили, Тепер троянці в западні. Живцем в землі їх загромадим, Разком на той світ одпровадим, Богів се воля! вірте мні».
[69] Великії у страха очі, Вся рать неслась, хто швидше зміг. Назад вертатись не охочі, Всі бігли, аж не чули ніг. Оставшись, Турн один маячив, Нікого вкруг себе не бачив, Стьогнув зикратого хлистом; І шапку на очі насунув, Во всі лопатки в лагер дунув, Що коник аж вертів хвостом.
[70] Троянці із-за стін дивились, Пан Турн як з військом тягу дав; Перевертням морським чудились, На добре всяк те толковав. Но Турнові не довіряли; Троянці правило се знали: В війні з врагами не плошай; Хоть утіка — не все женися; Хоть мов і трусить — стережися; Скиксуєш раз — тогді прощай!
[71] Для ночі вдвоє калавури На всіх поставили баштах, Ліхтарні вішали на шнури, Ходили рунди по валах. В обозі Турна тихо стало, І тілько-тілько що блищало Од слабих, блідних огоньків. Враги троянські почивали, Од трусів вилазки не ждали; Оставмо ж сих хропти соньків.
[72] У главной башти на сторожі Стояли Евріал і Низ; Хоть молоді були, та гожі І кріпкі, храбрі, як харциз. В них кров текла хоть не троянська, Якась чужая — бусурманська, Та в службі вірні козаки. Для бою їх спіткав прасунок; Пішли к Енею на вербунок; Були ж обидва земляки.
[73] «А що, як викравшись помалу, Забратися в рутульський стан? — Шептав Низ в ухо Евріалу. — То каші наварили б там; Тепер вони сплять з перепою, Не дригне ні один ногою, Хоть всім їм горла переріж. Я думаю туди пуститься, Перед Енеєм заслужиться І сотню посадить на ніж».
[74] «Як? сам? мене оставиш? — Спитався Низа Евріал. — Ні! перше ти мене удавиш, Щоб я од земляка одстав. Від тебе не одстану зроду, З тобою рад в огонь і в воду, На сто смертей піду з тобой. Мій батько був сердюк опрічний, Мовляв (нехай покой му вічний); Умри на полі як герой».
[75] «Пожди і пальцем в лоб торкнися, — Товаришеві Низ сказав, — Не все вперед — назад дивися. Ти з лицарства глузд потеряв. У тебе мати єсть старая, Без сил і в бідності, слабая, То і повинен жить для ней, Одна оставшись без приюту, Яку потерпить муку люту, Таскавшись між чужих людей!
[76] От я, так чисто сиротина, Росту, як при шляху горох; Без нені, без отця дитина, Еней — отець, а неня — бог. Іду хоть за чужу отчизну, Не жаль нікому, хоть ізслизну, А пам’ять вічну заслужу. Тебе ж до жизні рідна в’яже, Уб’ють тебе, вона в гріб ляже, Живи для неї, я прошу».
[77] «Розумно, Низ, ти розсуждаєш, А о повинності мовчиш, Которую сам добре знаєш, Мені ж зовсім другу твердиш. Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять; Як ми Енею присягали, Для його служби жизнь оддали, Тепер не вільна в жизні мать».
вернуться

68.

Реб'ятушки — в царській армії узвичаєне звертання воєначальників до солдатів.

Прийшлось сказать Енею: пас — тут пас вживається у значенні: відступаю, пасую. Термін походить з картярської гри — відмова від участі в даному розиграші до наступної роздачі карт.

вернуться

71.

Ходили рунди по валах — рунда — команда, що перевіряла вартові пости.

вернуться

74.

Мій батько був сердюк опрічний — сердюки — гетьманська гвардія, утворена на Лівобережній Україні в 60-х роках XVII ст. Сердюцькі полки порівняно з територіальними полками, або, як їх ще тоді називали, городовими, були невеликі, до п'ятисот козаків. Вони охороняли резиденцію гетьмана, військову артилерію, склади продовольства і боєприпасів, виконували поліцейські функції. Перебували на повному утриманні гетьманської казни, були ліквідовані у 1726 р.

Опрічний — особливий, відмінний від інших, тут: видний, видатний.