Выбрать главу
[115] Сей галас і репетовання Троян всіх в смуток привело; Плаксивеє з синком прощання У всіх з очей слізки тягло. Асканій більше всіх тут хлипав І губи так собі задрипав, Що мов на його сап напав. К старій з поклоном підступивши, На оберемок ухвативши, В землянку з валу потаскав.
[116] А тут кричать та в труби сурмлять, Свистять в свистілки, дмуть в роги, Квилять, брат брата в батька луплять; В наскок яряться вороги. Тут ржання кінське з тупотнею, Там разний гомін з стукотнею, Скрізь клопіт, халепа, сто лих! Так в мідні клекотить гарячій, Так в кабаці кричить піддячий, Як кажуть, хоть винось святих.
[117] Гей, музо, панночко цнотлива, Ходи до мене погостить! Будь ласкава, будь не спесива, Дай поміч мні стишок зложить! Дай поміч битву описати І про війну так розказати, Мов твій язик би говорив. Ти, кажуть, дівка не бриклива, Але од старості сварлива; Прости! я, може, досадив.
[118] І в самій речі проступився — Старою дівчину назвав, Ніхто з якою не любився, Ні женихавсь, ні жартовав. Ох, скілько муз таких на світі! Во всякім городі, в повіті! Укрили б зверху вниз Парнас. Я музу кличу не такую: Веселу, гарну, молодую; Старих нехай брика Пегас.
[119] Рутульці дралися на стіни, Карабкалися, як жуки. Турн з ярості дрижав і пінив, Кричить: «Дружненько, козаки!» В свою троянці также чергу В одбої поралися зверху, Рутульців плющили, як мух. Пускали колоддя, каміння, І враже так товкли насіння, Що у рутульців хляв і дух.
[120] Турн, бачивши троян роботу, Як рать рутульськую трощать, Як б’ють їх, не жалія поту, Рутульці, мов в’юни, пищать; Велів везти зо всіх олійниць, Де тілько єсть, із воскобійниць, Як можна швидче тарани. Якраз і тарани вродились, І воскобійники явились, Примчались духом сатани.
[121] Приставив тарани до брами, В ворота зачали гатить; Одвірки затряслись, мов рами, І снасть од бою вся тріщить. Турн сили вдвоє прикладає, І тарани сам направляє, І браму рушити велить. Упала!.. Стуком оглушила, Троян багацько подушила, Турн в кріпость впертись норовить.
[122] Біда троянцям! Що робити? А муза каже: «Не жахайсь, Не хист їх Турну побідити, В чужую казку не мішайсь». Троянці нап’яли всі жили Та вмиг пролом і заложили, І груддю стали боронить; Рутульці бісом увивались, Но на пролом не насовались, А Турн не знав, і що робить.
[123] Троянець Геленор одважний І, як буряк, червоний Лик, Горлань, верлань, кулачник страшний І щирий кундель-степовик. Сим двом безділля — всяке горе, Здавалось по коліна море, Потіха ж — голови зривать. Давно їм в голові роїлось І, мов на поступки, хотілось Рутульцям перегону дать.
[124] Так Геленор з червоним Ликом, Роздігшися до сорочок, Між вештанням, содомом, криком, Пробралися подуть тічок. Рутульців добре тасовали І од рутульців получали Квитанцію в своїх долгах. Лик тілько тим і одличився, Що як до Турна примостився, То з’їздив добре по зубах.
[125] Но Турн і сам був розбишака І Лика сплющив в один мах; Із носа бризнула кабака, У Турна околів в ногах. А также пану Геленору Смертельного дали затьору, І сей без духу тут оставсь. Рутульців се возвеселило І так їх серце ободрило, Що і негідний скрізь совавсь.
[126] Натиснули і напустились, Рутульці кинулись на вал; Троянці, як чорти, озлились, Рутульців били наповал. Тріщали кості, ребра, боки, Летіли зуби, пухли щоки, З носів і уст юшила кров: Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався, Хто бив, хто різав, хто колов.
[127] Завзятость всіх опановала, Тут всякий пінив і яривсь; Тут лютость всіми управляла І всякий до надсаду бивсь. Лигар ударом макогона Дух випустив із Емфіона, І сам навіки зуби стяв. Лутецій б’єть Іліонея, Ціней Арефа, сей Цінея, Один другого тасовав.
вернуться

115.

Що мов на його сап напав — тут сап — утруднене, свистяче дихання через закладений ніс.

вернуться

116.

…Брат брата в батька луплять — лаються.

Так в мідні клекотить гарячій — мідня — підприємство, де плавлять мідь.

Так в кабаці кричить піддячий — кабак (рос.) — шинок. У старі часи було прийнято різні урядові укази та розпорядження читати в людних місцях: на ярмарках, площах, у шинках тощо. Звичайно, піддячому особливо доводилося підвищувати голос у шинках, щоб перекричати п'яний гамір.

вернуться

118.

Парнас — гора в Греції, де, за міфологією, перебував покровитель мистецтв Аполлон і музи.

Пегас — у грецькій міфології — крилатий кінь. На вершині гори Гелікон вибив копитом джерело, з якого пили воду музи і яке давало натхнення поетам.

вернуться

120.

Якраз і тарани вродились — тарани застосовувалися під час штурмів фортець. Тяжку, оббиту металом колоду підвішували на канатах чи ланцюгах на поставлених на колеса поперечках. Таран підкочували до кріпосної стіни чи то брами і, розгойдуючи, били в неї колодою. Оббитому металом чи цілком металічному передньому кінцеві колоди інколи надавали форму баранячої голови. За аналогічним принципом працювали тарани — дерев'яні довбні — в олійницях. Підвішеними до стелі таранами підбивали клини, які притискали прес, що вичавлював з відповідно підготовленого насіння олію. Застосовувалися тарани і для пресування воску на воскобійнях. Тут продовжується розпочате у четвертій частині «Енеїди» травестійне обігрування, комічне зниження зброї, бойового обладунку двох воюючих армій, ототожнення їх з предметами господарського вжитку. До того ж, всі давніші види зброї беруть свій початок від предметів господарського вжитку (ті ж тарани, вся холодна або ще говорили — біла зброя, певною мірою і вогнепальна). Замість бойових таранів рутульці використовують довбні з олійниць, якими проти фортечних укріплень нічого не вдієш. Тимчасом у наступній строфі з їх допомогою військо Турна валить браму.

вернуться

123.

Геленор — троянський воїн, син лідійського царя і рабині Лікімнії (Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 544-549).

Лик — у Вергілія Лікос (Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 556-566).

Верлань — крикун.

Кундель — вівчарка степової породи.

І, мов на поступки, хотілось Рутульцям перегону дать — змагаючись у бігах наввипередки чи що інше, буває, ідуть на поступки, скажімо: «починай бігти першим». Як у шахматах, починаючи гру з явно слабішим противником, інколи дають фору — знімають з дошки якусь фігуру.

вернуться

124.

Пробралися подуть тичок — тобто помірятися силою в поєдинку, бою. У народних казках герої інколи, перш ніж почати поєдинок, а то й перериваючи його, дмуть тічок (місце поєдинку), щоб в такий спосіб виявити, хто з них сильніший.