Выбрать главу
[128] Ремул рутульської породи, Троюрідний був Турну сват, Хвастун і дурень од природи, Що ні робив, то все не в лад; І тут начав щосил кричати, Троянців лаять, укоряти, Себе і Турна величать: «Ага! проклятії поганці, Недогарки троянські, ланці! Тепер прийшлось вам погибать.
[129] Ми вас одучим, супостати, Морити вдов, дурить дівок; Чужії землі однімати І шкодити чужий садок. Давайте вашого гульвісу, Я вмиг його одправлю к бісу, І вас подавимо, як мух: Чого прийшли ви, голодрабці? Лигать латинськії потапці? Пождіть — ваш витісним ми дух!»
[130] Іул Енейович, дочувшись До безтолкових сих річей, Як шкурка на огні надувшись, Злость запалала із очей, Вхопив камінчик — прицілився, Зажмурив око — приложився І Ремула по лобу хвись! Хвастун бездушний повалився, Іул сердешно взвеселився, А у троян дух ожививсь.
[131] Пішли кулачні накарпаси, В виски і в зуби стусани; Полізли тельбухи, ковбаси, Всі пінили, як кабани. Всі роз’ярились через міру; По-сербськи величали віру; Хто чим попав, то тим локшив. Піднявся писк, стогнання, охи, Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив.
[132] Служили у троян два брати, Із них був всякий Голіаф; Широкоплечий і мордатий, І по вівці цілком глитав. Один дражнився Битіасом, Із Кочубейським він Тарасом Коли б заввишки не рівнявсь; Другий же брат Пандаром звався І вищий од верстви здавався; Та в’ялий, мов верблюд, тинявсь.
[133] Два брати, грізні ісполини, В бою стояли у ворот, Дрючки держали з берестини І боронили в кріпость вход. Вони к землі поприсідали, Троянці ж в город одступали, К собі манили рутулян. Рутульці зрять — навстяж ворота, Прожогом в кріпость вся піхота Спішить насісти на троян.
[134] Но хто лиш в город показався, Того в яєшню і поб’ють; Битіас з братом управлявся, Безщадно кров рутульську ллють. Рутульці з криком в город пруться, Як од серпа колосся жнуться. Як над пашней хурчать ціпи, Так ісполинськії дрючини Мозчили голови і спини, І всіх молотять, мов снопи.
[135] Побачив Турн таку проруху, Од злості ввесь осатанів; Здригнувсь, мов випив чепуруху, К своїм на поміч полетів. Як тілько в кріпость протаскався, Тузити зараз і принявся, Хто тілько під руку попавсь: Убив він з Афідном Мерона І зо всього побіг розгона, Де Битіас в крові купавсь.
[136] З наскоку тріснув булавою По в’язах, великан упав; Об землю вдаривсь головою І кріпость всю поколихав. Реветь і душу іспускаєть І воздух грімом наповняєть; На всіх напав великий страх! Не спас ні рост, ні сила многа, Пропав Битіас, мов стонога; І ісполин єсть черв і прах.
[137] Пандар погибель бачив брата, Злякався, звомпив, замішавсь І од рутульська стратилата Якмога швидче убиравсь. Проміж оселею хилявся, Тини переступав, ховався, І щоб од Турна увильнуть, Ворота зачинив у брами І завалив їх колоддями, Хотів од бою оддохнуть.
[138] Но як же сильно удивився, Як Турна в кріпості уздрів; Тогді із нужди прибодрився І злостію ввесь закипів. «Ага! ти, шибеник, попався, Без зву к нам в гості нав’язався, — Пандар до Турна закричав. — Пожди, от зараз почастую, Із тебе виб’ю душу злую, До сього часу храбровав!»
[139] «Ану прилізь, — Турн одвічає, — Келебердянськая верства! Як б’ю я — брат твій теє знає, Ходи, тобі вкручу хвоста». Тут Пандар камінь піднімає І в Турна зо всіх жил пускає, Нирнув би Турн навіки в ад! Но де Юнона ні взялася І перед Турном розп’ялася, Попав богиню камнем в лад.
вернуться

129.

Лигать латинськії потапці! — потапці — особливо злиденна страва: хліб, накришений у посолену воду. Нар.: Лигай потапці, впустивши в юшку (Номис. — С. 235).

вернуться

131.

По-сербськи величали віру — тобто лаялися нецензурними словами.

вернуться

132.

Голіаф — біблійний велетень і силач.

Один дражнився Битіасом — травестійне обігрування імені троянця Бітій у Вергілія.

Із Кочубейським він Тарасом — мається на увазі слуга великих магнатів, князів Кочубеїв, які мали маєтки в Диканьці, самій Полтаві, інших місцях. Котляревський добре знав Кочубеїв і їхнє оточення. Одному з них, Семенові Михайловичу Кочубею (1778-1835) присвятив власноручно підготовлене видання «Енеїди» (1809).

вернуться

137.

Стратилат — воєначальник, ватажок війська.

вернуться

139.

Келебердянськая верства — локальна приказка. Матвій Номис до приказки «Випросталась, як семисотна верства» дає таку примітку: «Семисотні верстви були за цариці Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер (середина XIX ст. — О. С.) іноді є: дубові, високі. Пирятинська верства теж семисотна, — себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслава у Лубни» (Номис. — С. 288).

Келеберда — містечко Полтавського полку.

Попав богиню камнем в лад — тобто в лоно. Тут: лоно — низ живота.