Выбрать главу
[8] Ти знаєш, для чого троянців Злим грекам попустив побить; Енея з пригорщею ланців Велів судьбам не потопить; Ти знаєш лучче всіх причину, Чого Еней приплив к Латину І біля Тібра поселивсь? Ти ж словом що опреділяєш, Того вовік не одміняєш; Відкіль же Турн тут притуливсь?
[9] І що такеє Турн за свято, Що не вважає і тебе? Фрігійське плем’я не проклято, Що всякий єретик скубе; Твої закони б ісполнялись, Коли б олімпські не мішались І не стравляли би людей. Твоїх приказів не вважають, Нарошно Турну помагають; Бо, бач, Венерин син Еней.
[10] Троянців бідних і Енея Хто не хотів, той не пужав; Терпіли гірше Прометея, На люльку що огню украв. Нептун з Еолом з перепросу Дали такого перечосу, Що й досі зашпори щемлять. Другії ж боги… що казати? Діла їх лучче мусиш знати, Енея тілько не з’їдять.
[11] О Зевс! О батечку мій рідний! Огляньсь на плач дочки своєй; Спаси народ фрігійський бідний, Він діло єсть руки твоєй. Як маєш ти кого карати, Карай мене, — карай! я мати, Я все стерплю ради дітей! Услиш Венеру многогрішну! Скажи мні річ твою утішну: Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»
[12] «Мовчать! Прескверна пащекухо! — Юнона злобна порощить. — Фіндюрко, ящірко, брехухо! Як дам — очіпок ізлетить! Ти смієш, кошеня мерзенне, Зевесу доносить на мене, Щоб тим нас привести в розлад; За кого ти мене приймаєш? Хіба ж ти, сучище, не знаєш, Що Зевс мій чоловік і брат?
[13] Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно, Що пред тобою дрянь і прах Базіка о богах обидно, Мудрує о твоїх ділах?.. Який ти світа повелитель І наш олімпський предводитель, Коли проти фіндюрки пас?.. Всесвітня волоцюга, мерзька, Нікчемна зводниця цітерська, Для тебе луччая од нас.
[14] А з Марсом чи давно піймавши, Вулкан їй пелену відтяв; Різками добре одідравши, Як сучку, в ретязку держав. Но ти того буцім не знаєш, Як чесную її приймаєш І все робить для неї рад. Вона і Трою розорила, Вона Дідону погубила; Но все іде для неї в лад.
[15] Де ся підтіпанка вмішалась, То верб’я золоте росло; Земля б щасливою назвалась, Коли б таке пропало зло! Чрез неї вся Латинь возстала І на троян її напала, І Турн зробивсь Енею враг. Не можна бід всіх ізлічити, Яких успіла наробити На небі, на землі, в водах.
[16] Тепер же на мене звертає, Сама наброївши біди; І так Зевеса умоляє, Мов тілько вилізла з води. Невинничаєть, мов Сусанна; Незаймана ніколи панна, Що в хуторі зжила ввесь вік. Не діждеш з бабкою своєю — Я покажу твому Енею… Богиня я! — він чоловік».
[17] Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, Одна одну хотіла бить. Богині в гніві также баби І также на утори слабі, З досади часом і брехнуть; І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять І рід ввесь з потрухом кленуть.
[18] «Та цитьте, чортові сороки! — Юпітер грізно закричав. — Обом вам обіб’ю я щоки; Щоб вас, бублейниць, враг побрав! Не буду вас карать громами; По п’ятах виб’ю чубуками, Олімп заставлю вимітать; Я вас умію усмирити, Заставлю чесно в світі жити І зараз дам себе вам знать.
[19] Занишкніть, уха наставляйте І слухайте, що я скажу; Мовчіть! роти пороззявляйте, Хто писне — морду розміжжу. Проміж латинців і троянців І всяких Турнових поганців Не сікайся ніхто в війну; Ніхто ніяк не помагайте, Князьків їх также не займайте, Побачим, здасться хто кому».
вернуться

9.

Фригійське плем'я не проклято — тут і далі фрігійці — троянці. Фрігією називали область Малої Азії, в межах якої була Троя.

вернуться

10.

Прометей (у грецькій міфології) — добрий титан, оборонець людей. Допоміг Зевсові перемогти злих титанів і здобути владу над світом; викрав з Олімпа вогонь і приніс людям. За це Зевс звелів прикувати Прометея до скелі на Кавказі і прирік на вічні муки: щодень орел розкльовував йому печінку, а на другий день вона виростала знову. Так прикутий Прометей мучився протягом тисячоліть, поки його не визволив Геракл. «Прометей, — за словами К. Маркса, — найблагородніший святий і мученик у філософському календарі» (Маркс К., Енгельс Ф. З ранніх творів. — К., 1973. — С. 22). Образ Прометея — мужнього захисника людини, поборника добра і справедливості — один з найважливіших в ряду вічних образів світової літератури. Появившись в «Енеїді» І. Котляревського, так само як і інші образи поеми, в травестійно-гумористичному контексті, Прометей продовжив своє життя в українській літературі.

вернуться

12.

Як дам! очіпок ізлетить… — збити очіпок жінці (дівчата очіпка не носили) — означало завдати їй сорому. Тадей Рильський у статті «До вивчення українського народного світогляду» писав: «Я пам'ятаю випадок, коли семилітній хлопчина, граючись, скинув очіпок заміжній жінці в товаристві. Жінка розплакалася від образи, що він змусив її, чесну молодицю «світити волоссям». Я пам'ятаю, наскільки безуспішними були якось мої спроби утішити гнів однієї молодиці на іншу, головним чином задля того, що остання її «розчіпчила».

вернуться

13.

…Наш олімпський предводитель — дворяни губернії та повіту на спеціальних зібраннях обирали з-поміж себе на певний строк предводителя дворянства з числа найбільш знатних та авторитетних. Так, з утворенням Полтавської губернії 1802 р. першим предводителем (маршалком) був обраний князь С. М. Кочубей, що відіграв певну роль і в житті автора «Енеїди». В шостій частині поеми — помітніше уподібнення небожителів великопанській дворянській верхівці, а земних владик — середньому та нижчому прошаркові дворянства з прикметами їхнього побуту.

Зводниця цитерська — походить від назви острова Цітера (Кіфера), де був особливо поширений культ Венери і знаходився її храм. Цітера — одне з імен Венери.

вернуться

14.

У восьмій пісні Гомерової «Одіссеї» розповідається, як Афродіта (Венера) зраджувала свого чоловіка Гефеста (Вулкана) з богом війни Аресом (Марсом). Розлючений Вулкан у своєму домі потай прилаштував над ложем сіті («Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би…»), якими Марс і Венера в момент їхнього побачення були накриті, а потім прив'язані до ложа. Вулкан скликав подивитися на спійманих усіх богів Олімпа. У Котляревського кара ревнивого чоловіка зображена в дусі давніх народних звичаїв — Вулкан підрізав зрадниці пелену. У такому вигляді викритих розпутниць виводили на люди.

Ретязьок — поводок, прив'язь.

вернуться

15.

То верб'я золоте росло — верба, що росте, квітує, — символ родючості, достатку, життєвої сили, тоді як суха — осідок злого духу, всього ворожого життю. До примовки «Золоте верб'є за ним росте» Іван Франко дає пояснення: «Говорять про щасливого, всіма любленого чоловіка, що ширить довкола себе радість і задоволення» (Франко. Приповідки. — Т. 2. — С. 209). Чи не частіше ця примовка фігурує в іронічному значенні, від супротивного, прикладається в насмішку до нікчемної, осоружної людини, як у даному випадку. Нар.: Куди не повернеться — золоте верб'я росте. (Іноді так хвалять, а іноді ганять. — Номис. — С. 62).

вернуться

16.

Наброїти — натворити, накоїти.

Мов тілько вилізла з води — за одним з міфів, Венера народилася з морської піни біля скелі на березі острова Кріт.

Невинничаєть, мов Сусанна — мається на увазі біблійний персонаж Сусанна (Старий завіт, книга Даніїла, глава 13). Її переслідували два похітливі діди і, не добившись свого, оббрехали, звинувативши у зраді чоловікові. Сусанну виправдав і врятував від смертної кари юнак-пророк Даніїл. У сучасному канонічному тексті біблії епізод з Сусанною відсутній. Вважають, що він не має історичної основи і вставлений у старозавітний текст пізніше, десь у І ст. до н. е.

Не діждеш з бабкою своєю — за міфологією, богиня Венера бабусі, так само як і матері, не має. Проте тут згадка про бабусю на місці. Адже Юнона в запалі лайки докоряє Венері, що та видає себе за цнотливу старосвітську хуторянську панночку. А панночки в патріархальних поміщицьких сім'ях звичайно виростали під опікою бабусь.

вернуться

17.

…На утори слаби — ідіоматичний вираз; застосовується з фривольним інколи відтінком, до невитриманих людей.

Утори — виріз, жолобок на краю бочки, в який вставляють дно.

вернуться

18.

По п'ятах виб'ю чубуками — знову зустрічаємо тут рису дворянського побуту. Чубуки — довгі, не менше метра палиці, лозини, або мундштуки для люльки, прийняті у дворянському середовищі тієї доби. «По п'ятах чубуками» — специфічна кара для осіб «благородного стану». Справа в тому, що фізичне покарання дорослих дворян заборонялося законом. У підписаній Катериною II «Грамоті на права, вільності й переваги російського дворянства» (1785) зазначалося: «Тілесне покарання хай не діткнеться благородного» (Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. — Спб., 1830. — Т. 20. — С. 347). На недовгий час це положення було скасоване імператором Павлом І, а після його смерті знову відновлене. Палицею чи то чубуком по п'ятах — і боляче, і сліду немає, і на ноги якийсь час не стане, щоб побігти скаржитись. А коли й рушить, скажімо, дружина до предводителя дворянства, то хай докаже, що її побито, коли сліди відсутні.