[8] Ти знаєш, для чого троянців
Злим грекам попустив побить;
Енея з пригорщею ланців
Велів судьбам не потопить;
Ти знаєш лучче всіх причину,
Чого Еней приплив к Латину
І біля Тібра поселивсь?
Ти ж словом що опреділяєш,
Того вовік не одміняєш;
Відкіль же Турн тут притуливсь?
[9] І що такеє Турн за свято,
Що не вважає і тебе?
Фрігійське плем’я не проклято,
Що всякий єретик скубе;
Твої закони б ісполнялись,
Коли б олімпські не мішались
І не стравляли би людей.
Твоїх приказів не вважають,
Нарошно Турну помагають;
Бо, бач, Венерин син Еней.
[10] Троянців бідних і Енея
Хто не хотів, той не пужав;
Терпіли гірше Прометея,
На люльку що огню украв.
Нептун з Еолом з перепросу
Дали такого перечосу,
Що й досі зашпори щемлять.
Другії ж боги… що казати?
Діла їх лучче мусиш знати,
Енея тілько не з’їдять.
[11] О Зевс! О батечку мій рідний!
Огляньсь на плач дочки своєй;
Спаси народ фрігійський бідний,
Він діло єсть руки твоєй.
Як маєш ти кого карати,
Карай мене, — карай! я мати,
Я все стерплю ради дітей!
Услиш Венеру многогрішну!
Скажи мні річ твою утішну:
Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»
[12] «Мовчать! Прескверна пащекухо! —
Юнона злобна порощить. —
Фіндюрко, ящірко, брехухо!
Як дам — очіпок ізлетить!
Ти смієш, кошеня мерзенне,
Зевесу доносить на мене,
Щоб тим нас привести в розлад;
За кого ти мене приймаєш?
Хіба ж ти, сучище, не знаєш,
Що Зевс мій чоловік і брат?
[13] Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно,
Що пред тобою дрянь і прах
Базіка о богах обидно,
Мудрує о твоїх ділах?..
Який ти світа повелитель
І наш олімпський предводитель,
Коли проти фіндюрки пас?..
Всесвітня волоцюга, мерзька,
Нікчемна зводниця цітерська,
Для тебе луччая од нас.
[14] А з Марсом чи давно піймавши,
Вулкан їй пелену відтяв;
Різками добре одідравши,
Як сучку, в ретязку держав.
Но ти того буцім не знаєш,
Як чесную її приймаєш
І все робить для неї рад.
Вона і Трою розорила,
Вона Дідону погубила;
Но все іде для неї в лад.
[15] Де ся підтіпанка вмішалась,
То верб’я золоте росло;
Земля б щасливою назвалась,
Коли б таке пропало зло!
Чрез неї вся Латинь возстала
І на троян її напала,
І Турн зробивсь Енею враг.
Не можна бід всіх ізлічити,
Яких успіла наробити
На небі, на землі, в водах.
[16] Тепер же на мене звертає,
Сама наброївши біди;
І так Зевеса умоляє,
Мов тілько вилізла з води.
Невинничаєть, мов Сусанна;
Незаймана ніколи панна,
Що в хуторі зжила ввесь вік.
Не діждеш з бабкою своєю —
Я покажу твому Енею…
Богиня я! — він чоловік».
[17] Венера лайки не стерпіла,
Юнону стала кобенить;
І перепалка закипіла,
Одна одну хотіла бить.
Богині в гніві также баби
І также на утори слабі,
З досади часом і брехнуть;
І, як перекупки, горланять,
Одна другу безчестять, ганять
І рід ввесь з потрухом кленуть.
[18] «Та цитьте, чортові сороки! —
Юпітер грізно закричав. —
Обом вам обіб’ю я щоки;
Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
Не буду вас карать громами;
По п’ятах виб’ю чубуками,
Олімп заставлю вимітать;
Я вас умію усмирити,
Заставлю чесно в світі жити
І зараз дам себе вам знать.
[19] Занишкніть, уха наставляйте
І слухайте, що я скажу;
Мовчіть! роти пороззявляйте,
Хто писне — морду розміжжу.
Проміж латинців і троянців
І всяких Турнових поганців
Не сікайся ніхто в війну;
Ніхто ніяк не помагайте,
Князьків їх также не займайте,
Побачим, здасться хто кому».
вернуться
Фригійське плем'я не проклято — тут і далі фрігійці — троянці. Фрігією називали область Малої Азії, в межах якої була Троя.
вернуться
Прометей (у грецькій міфології) — добрий титан, оборонець людей. Допоміг Зевсові перемогти злих титанів і здобути владу над світом; викрав з Олімпа вогонь і приніс людям. За це Зевс звелів прикувати Прометея до скелі на Кавказі і прирік на вічні муки: щодень орел розкльовував йому печінку, а на другий день вона виростала знову. Так прикутий Прометей мучився протягом тисячоліть, поки його не визволив Геракл. «Прометей, — за словами К. Маркса, — найблагородніший святий і мученик у філософському календарі» (Маркс К., Енгельс Ф. З ранніх творів. — К., 1973. — С. 22). Образ Прометея — мужнього захисника людини, поборника добра і справедливості — один з найважливіших в ряду вічних образів світової літератури. Появившись в «Енеїді» І. Котляревського, так само як і інші образи поеми, в травестійно-гумористичному контексті, Прометей продовжив своє життя в українській літературі.
вернуться
Як дам! очіпок ізлетить… — збити очіпок жінці (дівчата очіпка не носили) — означало завдати їй сорому. Тадей Рильський у статті «До вивчення українського народного світогляду» писав: «Я пам'ятаю випадок, коли семилітній хлопчина, граючись, скинув очіпок заміжній жінці в товаристві. Жінка розплакалася від образи, що він змусив її, чесну молодицю «світити волоссям». Я пам'ятаю, наскільки безуспішними були якось мої спроби утішити гнів однієї молодиці на іншу, головним чином задля того, що остання її «розчіпчила».
вернуться
…Наш олімпський предводитель — дворяни губернії та повіту на спеціальних зібраннях обирали з-поміж себе на певний строк предводителя дворянства з числа найбільш знатних та авторитетних. Так, з утворенням Полтавської губернії 1802 р. першим предводителем (маршалком) був обраний князь С. М. Кочубей, що відіграв певну роль і в житті автора «Енеїди». В шостій частині поеми — помітніше уподібнення небожителів великопанській дворянській верхівці, а земних владик — середньому та нижчому прошаркові дворянства з прикметами їхнього побуту.
Зводниця цитерська — походить від назви острова Цітера (Кіфера), де був особливо поширений культ Венери і знаходився її храм. Цітера — одне з імен Венери.
вернуться
У восьмій пісні Гомерової «Одіссеї» розповідається, як Афродіта (Венера) зраджувала свого чоловіка Гефеста (Вулкана) з богом війни Аресом (Марсом). Розлючений Вулкан у своєму домі потай прилаштував над ложем сіті («Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би…»), якими Марс і Венера в момент їхнього побачення були накриті, а потім прив'язані до ложа. Вулкан скликав подивитися на спійманих усіх богів Олімпа. У Котляревського кара ревнивого чоловіка зображена в дусі давніх народних звичаїв — Вулкан підрізав зрадниці пелену. У такому вигляді викритих розпутниць виводили на люди.
Ретязьок — поводок, прив'язь.
вернуться
То верб'я золоте росло — верба, що росте, квітує, — символ родючості, достатку, життєвої сили, тоді як суха — осідок злого духу, всього ворожого життю. До примовки «Золоте верб'є за ним росте» Іван Франко дає пояснення: «Говорять про щасливого, всіма любленого чоловіка, що ширить довкола себе радість і задоволення» (Франко. Приповідки. — Т. 2. — С. 209). Чи не частіше ця примовка фігурує в іронічному значенні, від супротивного, прикладається в насмішку до нікчемної, осоружної людини, як у даному випадку. Нар.: Куди не повернеться — золоте верб'я росте. (Іноді так хвалять, а іноді ганять. — Номис. — С. 62).
вернуться
Наброїти — натворити, накоїти.
Мов тілько вилізла з води — за одним з міфів, Венера народилася з морської піни біля скелі на березі острова Кріт.
Невинничаєть, мов Сусанна — мається на увазі біблійний персонаж Сусанна (Старий завіт, книга Даніїла, глава 13). Її переслідували два похітливі діди і, не добившись свого, оббрехали, звинувативши у зраді чоловікові. Сусанну виправдав і врятував від смертної кари юнак-пророк Даніїл. У сучасному канонічному тексті біблії епізод з Сусанною відсутній. Вважають, що він не має історичної основи і вставлений у старозавітний текст пізніше, десь у І ст. до н. е.
Не діждеш з бабкою своєю — за міфологією, богиня Венера бабусі, так само як і матері, не має. Проте тут згадка про бабусю на місці. Адже Юнона в запалі лайки докоряє Венері, що та видає себе за цнотливу старосвітську хуторянську панночку. А панночки в патріархальних поміщицьких сім'ях звичайно виростали під опікою бабусь.
вернуться
…На утори слаби — ідіоматичний вираз; застосовується з фривольним інколи відтінком, до невитриманих людей.
Утори — виріз, жолобок на краю бочки, в який вставляють дно.
вернуться
По п'ятах виб'ю чубуками — знову зустрічаємо тут рису дворянського побуту. Чубуки — довгі, не менше метра палиці, лозини, або мундштуки для люльки, прийняті у дворянському середовищі тієї доби. «По п'ятах чубуками» — специфічна кара для осіб «благородного стану». Справа в тому, що фізичне покарання дорослих дворян заборонялося законом. У підписаній Катериною II «Грамоті на права, вільності й переваги російського дворянства» (1785) зазначалося: «Тілесне покарання хай не діткнеться благородного» (Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. — Спб., 1830. — Т. 20. — С. 347). На недовгий час це положення було скасоване імператором Павлом І, а після його смерті знову відновлене. Палицею чи то чубуком по п'ятах — і боляче, і сліду немає, і на ноги якийсь час не стане, щоб побігти скаржитись. А коли й рушить, скажімо, дружина до предводителя дворянства, то хай докаже, що її побито, коли сліди відсутні.