Выбрать главу
[118] Пізнав пан Турн пана Енея, А Турна тож Еней пізнав; Вспалали духом Асмодея, Один другого б розідрав; Не обійшлося б тут без бою, Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз І не послав на землю ночі; Тут всіх до сна стулились очі І всяк уклався горлоріз.
[119] Турн, облизня в бою піймавши, Зубами з серця скреготав; Од дуру, що робить не знавши, Латину з злостію сказав: «Нехай злиденнії прочани, Задрипанці твої трояни, Нехай своїх держаться слов Іду з Енеєм поштурхаться, В моїх проступках оправдаться: Убить — і околіть готов.
[120] Пошлю Енея до Плутона, Або і сам в ад копирсну; Уже мні жизнь і так солона! Оддай Енею навісну…» «Гай, гай! — Латин тут обізвався. — Чого ти так розлютовався? Що ж буде, як розсерджусь я? Уже мені брехати стидно; А потаїть — богам обидно; Святая правда дорога!
[121] Послухай же, судьби єсть воля, Щоб я дочки не оддавав За земляка, а то зла доля Насяде, хто злама устав. Мене Амата ублагала І так боки натасовала, Що я Енею одказав. Тепер сам мусиш мірковати, Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв
[122] І занедбав мою Лависю; Чи трохи в світі панночок? Ну, взяв би Муньку або Прісю, Шатнувсь то в сей, то в той куток: В Івашки, Мильці, Пушкарівку, І в Будища, і в Горбанівку, Тепер дівчат, хоть гать гати; Тепер на сей товар не скудно, І замужню украсть не трудно, Аби по норову найти».
[123] На слово се прийшла Амата І зараз в Турна і вп’ялась; Лобзала в губи стратилата І од плачу над тим тряслась. «В напасть, — сказала, — не вдавайся І битися не поспішайся, Як луснеш ти, то згину я; Без тебе нас боги покинуть, Латинці і рутульці згинуть, І пропаде дочка моя».
[124] Но Турн на се не уважає, І байдуже ні сльоз, ні слов; Гінця к Енею посилає, Щоб битись завтра був готов. Еней і сам трусивсь до бою, Щоб сильною своєй рукою Головку Турну одчесать. А щоб повірить Турна слову, Тож посила зробить умову, Як завтра виставляти рать.
[125] На завтра, тілько що світало, Уже народ заворушивсь; Все вешталося, все кишало, На бой дивитись всяк галивсь. Межовщики там розміряли, Кілочки в землю забивали, На знак, де військові стоять. Жреці молитви зачитали, Олімпським в жертву убивали Цапів, баранів, поросят.
[126] Тут військо стройними рядами В параді йшло, мовби на бой; В празничній збруї, з прапорами, Всяк ратник чванився собой. Обидві армії стояли На тих межах, що показали; Між ними був просторий плець; Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець.
[127] Юнона, як богиня, знала, Що Турну прийдеться пропасть, Іще в мізку коверзовала, Щоб одвернуть таку напасть; Кликнула мавку вод Ютурну (Бо ся була сестриця Турну) І розказала їй свій страх; Веліла швидче умудриться, На всякі хитрості пуститься, Щоб брата не строщили в прах.
[128] Як так на небі дві хитрили, Тут лагодились два на бой; Всі за свого богів молили, Щоб власною своєй рукой Ізміг врага в яєшню зм’яти. Рутульці ж стали розмишляти, Що Турн їх може скиксовать; Уже заздалегідь смутився, Іще нічого, а скривився, Не лучче б бой сей перервать.
[129] На сей-то час Ютурна-мавка В рутульський подоспіла строй; І там вертілася, як шавка, І всіх скуйовдила собой. Камерта вид на себе взявши, Тут всіх учила, толковавши, Що сором Турна видавать; Стид всім стоять, згорнувши руки, Як згине Турн, терпіти муки, Дать шиї в кандали ковать.
вернуться

118.

Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз — Феб, або Аполлон — бог сонця.

вернуться

120.

Навісна — дівка, яку нав'язують багатьом женихам.

вернуться

122.

Тут названі села, розташовані навколо Полтави.

Івашки — кілометрів вісім на північ від Полтави.

Мильці — південна околиця Полтави.

Пушкарівка — село стояло теж на південь від Полтави, зараз злилося з містом.

Будища — на північ від Полтави є Великі і Малі Будища. Співробітники Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського вважають, що згадані саме Малі Будища — село, давніше від Великих Будищ.

Горбанівка — село на північ від Полтави. Зараз злилося з містом.

вернуться

127.

Кликнула мавку вод Ютурну — Юнона покликала німфу, сестру Турна. Німфи — нижчі божества, що жили, за віруванням стародавніх римлян, у морях, річках, полях, луках, лісах тощо як втілення відповідних сил природи.

вернуться

129.

Камерта вид на себе взявши — союзника Турна, одного з проводирів латинського війська.