— То ти битимешся разом із варденами?
— Ти й сама це добре знаєш…
— І ти б кинувся в бій навіть сьогодні, якби Насуада тобі дозволила?
— Авжеж.
— А як же наше маля? Армія в поході — це не те місце, де можна виростити й виховати дитину.
— Катріно, зрозумій, ми не можемо втекти й сховатися від Імперії. Якщо вардени не переможуть, то Галбаторікс знайде й уб'є нас, а потім уб'є наших дітей, а потім — дітей наших дітей. І якщо кожен не буде робити все можливе для того, щоб допомогти варденам, то я не певен, що вони здобудуть перемогу.
Катріна приклала вказівного пальця до губ коханого.
— Ти — моя єдина любов. Жоден інший чоловік не візьме в полон мого серця, і я зроблю все можливе, щоб полегшити твій тягар. Я готуватиму тобі їжу, лататиму одяг, чиститиму зброю… Але, народивши дитину, я піду з табору.
— Підеш? — здивовано перепитав Роран. — Не кажи дурниць! Куди ж ти підеш?
— Можливо, до Даута. Пригадуєш, пані Аларіс пропонувала нам притулок? Дехто з карвахольців іще й досі там, тож я буду не сама.
— Якщо ти сподіваєшся, що я дозволю тобі пройти з нашим немовлям через усю Алагезію, то…
— Не кричи на мене!
— Я не…
— Ти кричиш, — схопивши Рорана за руки й притиснувши їх до серця, мовила Катріна, — тут небезпечно. Якби йшлося тільки про нас, я б залюбки лишилася, але з дитиною — ніколи. Я люблю тебе, Роране, я дуже тебе люблю, але для нас на першому місці мають бути не наші бажання, а наше малятко. Інакше ми не заслуговуємо на те, щоб називатись батьками. — У її очах зблиснули сльози, і Роран відчув, що й сам ось-ось заплаче.
— Я скорше відріжу собі руку, аніж знову розлучуся з тобою.
По щоках Катріни потекли сльози, й вона вся аж здригнулась від тихого ридання:
— Я теж не хочу з тобою розлучатися.
Тоді Роран міцно обняв кохану за плечі й став повільно погойдуватись назад і вперед, немовби заколисуючи її. Коли Катріна трохи заспокоїлась, юнак прошепотів їй на вухо:
— Я краще помру, ніж дозволю комусь образити тебе або нашу дитину. Якщо ти збираєшся йти, тоді ти мусиш зробити це прямо зараз, доки тобі ще легко мандрувати.
Катріна заперечно похитала головою.
— Ні. Я хочу, щоб Гертруда була моєю повитухою. Вона єдина, кому я довіряю. А крім того, під час пологів можуть виникнути якісь труднощі, тож мені краще бути тут, де є чарівники, що добре розуміються на зціленні.
— Усе буде добре, — мовив Роран. — А щойно наше дитя народиться, ти підеш до Аберона, а не до Даута — там тобі буде безпечніше, бо на Аберон не так-то вже й легко напасти. А якщо й там не буде безпечно, то ти зможеш піти до Беорських гір і жити разом із гномами. А коли вже Галбаторікс наважиться розпочати війну проти гномів, тобі доведеться шукати притулку в ельфів у Ду Вельденвардені.
— Угу… А коли Галбаторікс нападе на Ду Вельденварден, я полечу на місяць і доглядатиму наше дитятко серед духів, що мешкають на небесах.
— А вони будуть поклонятися тобі й зроблять тебе своєю королевою, бо кому ж, як не тобі, бути нею.
Катріна міцніше пригорнулась до Рорана.
Так вони й сиділи аж до самого ранку, спостерігаючи, як зірки одна за одною зникають із неба, а його східний край поволі починає набувати рожевого кольору. Коли на небі залишилась тільки одна вранішня зоря, Роран тихо мовив:
— Ти знаєш, про що я зараз подумав?
— Про що?
— Я вб'ю всіх солдатів Галбаторікса, зітну йому голову з плечей і порубаю на дрібні шматочки його дракона. А потім я захоплю всі міста Імперії й здолаю Мертага з Торнаком. І все це станеться ще до того, як ти народиш дитину — бо тоді тобі не треба буде мене покидати.
Катріна трохи помовчала:
— Якби тобі вдалося це зробити, моєму щастю не було б меж.
Закохані хотіли були повернутись до ліжка, аж раптом із темного неба спустився крихітний човник, сплетений із сухих травинок. Він ширяв перед їхнім наметом по невидимих повітряних хвилях, нагадуючи маленького дракончика з розпростертими крилами, і, здавалося, пильно на них поглядав.
Молодята зачудовано завмерли.
Несподівано човник, ніби жива істота, полинув до стежки перед їхнім наметом, а потім підстрибнув угору й перекинувся в повітрі, намагаючись зловити заблукалу мошку. Коли ж та втекла, човник повернувся до намету й зупинився за кілька дюймів від обличчя Катріни.
Роран іще як слід не збагнув, чи слід йому зловити цього човника, чи ні, але той уже крутнувся в повітрі й поплив собі геть, розчинившись у безмежному океані неба й залишивши закоханим на пам'ять неабиякий подив.