НАКАЗИ
Тієї ночі сни Ерагона заполонили видіння смерті й насильства. Юнак увесь час вовтузився на ліжку, намагаючись їх позбутися, але в нього нічого не виходило. Він чув відчайдушні крики воїнів і бачив, як їхні тіла пронизують мечі. Та найстрашніше було те, що перед його очима раз у раз зринало розлючене обличчя Мертага.
Потому він відчув, як до його свідомості увійшла Сапфіра — дракон миттю прогнав його лихі видіння геть, ніби вітер грозові хмари. Довкола відразу запанувала тиша, а Сапфіра ледь чутно, так, щоб не розбудити свого Вершника, прошепотіла: «Усе буде добре, малий. Спи, ти в безпеці, я поруч…» Відчуваючи дихання та серцебиття Сапфіри, Ерагон і справді перестав хвилюватися й поринув у райдужні сни.
Прокинувшись за годину до сходу сонця, Ерагон зрозумів, що лежить під величезним і теплим крилом Сапфіри. Вона обкрутила його своїм хвостом, а її теплий бік був якраз біля юнакової голови. Ерагон посміхнувся й виліз із-під її крила якраз тоді, коли вона звела голову й широко позіхнула.
«Доброго ранку», — сказав він.
Сапфіра вдруге позіхнула й потягнулася, ніби кішка. Скупавшись і поголившись за допомогою магії, Ерагон почистив піхви шаблі від засохлої крові, а потім вдягнув на себе одну з ельфійських сорочок. Дракон тим часом ретельно вилизував свою луску. Завершивши ранковий туалет, Вершник і його дракон подалися до намету Насуади. Шестеро охоронців дівчини непохитно стояли на своїх постах, а їхні вкриті шрамами обличчя, як завжди, були суворі й похмурі.
Зачекавши, доки гном-товстун виголосить його ім'я, Ерагон зайшов до намету, а Сапфіра засунула в нього голову з іншого боку, аби й собі приєднатися до розмови.
— Моя пані, — мовив Вершник до Насуади, що сиділа на своєму стільці з високою спинкою, — ти прохала мене прийти й казала, що маєш для мене дуже важливе завдання.
— Авжеж, я пригадую й зараз усе тобі розповім, — відповіла дівчина. — Будь ласка, сідай. — Вона тицьнула на стілець, що стояв поруч із Вершником, і той, поправивши шаблю, всівся неподалік Насуади. — Ти вже, певно, знаєш, що Галбаторікс послав свої батальйони до міст Аруфс, Фейнстер та Белатона. Він уперто не бажає віддавати їх нам і намагається сповільнити наш рух уперед, а також розділити наше військо на кілька частин, зробивши його більш вразливим. Після вчорашньої битви наші вивідачі доповіли, що останні люди Галбаторікса відступили в невідомому напрямку. А я ж бо давно вже збиралася завдати їм удару, проте не могла цього зробити, оскільки з нами не було тебе. Без тебе Мертаг і Торнак напевно б знищили всіх наших воїнів, і ми б навіть не дізнались, чи була ця лиховісна парочка серед наших ворогів. Але тепер, коли ти знову з нами, наші шанси зросли, хоча й не набагато, якщо зважати на те, що Галбаторікс вигадав, як позбавляти своїх воїнів болю. Словом, ми впевнені в перемозі тільки тому, що ти й Сапфіра довели — вкупі з чарівниками королеви Ісланзаді ви зможете захистити нас від Мертага й Торнака.
«Той червоний пуцьвірінок мені не рівня, — гордо сказала Сапфіра. — Якби з ним не було Мертага, я б притисла його до землі й тримала б так аж доти, доки б він не визнав мене ватажком зграї».
— Гадаю, саме так усе й було б, — із посмішкою мовила Насуада у відповідь.
— І які ж у нас тепер плани? — спитав Ерагон.
— Я виробила кілька планів, але для того, щоб у нас бодай щось вийшло, нам слід негайно втілити їх у життя. По-перше, ми не можемо далі заглиблюватися в Імперію, залишаючи позаду себе міста, які ще й досі контролює Галбаторікс. Якщо ми так зробимо, то будемо наражатись водночас і на удари з фронту, і на удари з тилу. До того ж, Галбаторіксу нічого не важитиме захопити Сурду, доки нас не буде поблизу. Отже, я вже віддала варденам наказ, і невдовзі вони вирушать на північ, шукаючи першу-ліпшу підходящу місцину, де можна було б спокійно переправитися через річку Джиєт. А коли ми опинимось на протилежному березі, я пошлю частину війська, щоб вона захопила Аруфс, а сама з королем Орином тим часом поведу другу частину війська на Фейнстер, що його нам, гадаю, буде не так уже й важко захопити. Якщо, ясна річ, ти й Сапфіра нам допоможете.
Хвильку помовчавши, Насуада вела далі:
— Але доки ми будемо в поході, ти маєш виконати одне моє завдання, Ерагоне, — мовила дівчина, трохи схилившись уперед. — Нам дуже потрібна допомога гномів. Ельфи відстоюють нашу честь на півночі Алагезії, сурданці приєднались до нас і душею, і тілом. Навіть ургали стали нашими спільниками, проте нам потрібні ще й гноми. Без них ми навряд чи досягнемо успіху… Особливо зараз, коли нам доведеться мати справу з воїнами, що не відчувають болю.