— Ургали? — роздратовано вигукнув Ерагон, втративши рештки самовладання. — Ти посилаєш мене до гномів у супроводі ургалів? Та я навряд чи згадаю якусь іншу расу, що її гноми ненавиділи б більше за ургалів. Вони роблять з їхніх рогів луки! Якщо я прийду до Фартхен Дура з ургалами, гноми не послухають жодного мого слова.
— Я чудово це розумію, — відповіла Насуада. — Саме тому ти й не підеш із ними прямісінько у Фартхен Дур. Ти спинишся на горі Тардур у Брег Холді, родовому замку Інгейтум. Там на тебе чекатиме Орик. Ви залишите ургалів і подолаєте решту шляху до Фартхен Дура вдвох.
— А якщо твій план мені не до вподоби і я думаю, що є інші, більш безпечні способи зробити те, чого ти хочеш? — поглядаючи кудись за спину Насуаді, нервово спитав Ерагон.
— І що ж це за способи, скажи мені, будь ласкавий? — поцікавилась Насуада. Її пальці застигли, так і не торкнувшись бильця стільця.
— Мені треба все добре обміркувати, але я впевнений, що вони існують.
— Я вже міркувала, Ерагоне, дуже довго міркувала… І єдиний наш шанс бодай якось уплинути на перебіг виборів у гномів, — це відправити тебе до них посланцем. Не забувай, що я виросла серед гномів і розумію їх краще за інших.
— А я ще й досі думаю, що це неабияка помилка, — наполягав Ерагон. — Пошли замість мене Джормандера або ще когось зі своїх командувачів. Я не поїду, не…
— Ти не поїдеш? — перепитала Насуада, зриваючись на крик. — Васал, що виявив непокору своєму володареві, нічим не кращий за воїна, який не зважає на ватажка. На нього може чекати тільки кара! І я, будучи твоєю володаркою, наказую тобі бігти до Фартхен Дура, щоб простежити за обранням нового правителя гномів, хочеш ти цього чи ні.
Ерагон і собі не на жарт розлютився. Він то стискав, то розтискав руків'я шаблі. Якусь мить помовчавши, Насуада мовила вже м'якшим тоном, хоча в її голосі ще й досі вчувалися суворі нотки:
— То що, Ерагоне? Ти зробиш те, про що я тебе прошу, чи, може, хочеш посісти моє місце й сам повести варденів у бій проти Імперії? У всякому разі, ти маєш вибір.
— Зажди, — відповів Вершник, — нам треба з тобою поговорити!
— Нам нема про що говорити, бо ти не зможеш мене переконати! А знайти якийсь кращий спосіб, щоб розв'язати цю проблему, годі!
Ерагон пильно глянув Насуаді в очі.
— Але ж я можу не виконати твого наказу й дозволити тобі покарати мене так, як ти вважаєш за потрібне.
Його слова застали дівчину зненацька, тож вона добрих кілька хвилин думала, перш ніж спромоглася на відповідь:
— Прикути тебе до ганебного стовпа означає завдати непоправної шкоди варденам. Це підірве мій авторитет, бо люди знатимуть, що ти знехтував моїм наказом й отримав за це всього лиш кілька ударів батогом. Я ліпше залишу свою посаду й віддам тобі командування варденами, ніж дозволю цьому статися. Тож коли ти вважаєш, що зможеш краще впоратися із цим завданням, то ставай на моє місце й проголошуй себе командувачем армії! Але доки я говорю від імені варденів, саме я маю право приймати такі рішення. А якщо вони помилкові, я готова спокутувати свою вину.
— То ти навіть не хочеш почути моєї думки? — схвильовано спитав Ерагон. — Ти будеш вирішувати долю варденів, незважаючи на те, що кажуть ті люди, які завжди перебувають поруч?
Насуада стукнула нігтем середнього пальця об поліроване дерево стільця.
— Я слухаю поради. Я слухаю безкінечний потік порад кожну годину свого життя, але часом мої думки не збігаються з думками моїх підлеглих.
Тепер твоя черга вирішувати, чи будеш ти дотримуватись своєї присяги на вірність і виконувати мій наказ, навіть якщо він тобі не подобається, а чи станеш дзеркальним відображенням Галбаторікса.
— Я хочу тільки того, що буде кращим для варденів, — відповів Ерагон.
— Я теж.
— Ти не залишаєш мені вибору…
— Часом наказувати важче, ніж виконувати…
— Ти дозволиш мені хвильку подумати?
— Авжеж.
«Сапфіро», — гукнув Вершник.
Коли Сапфіра вигнула шию й пильно глянула на Ерагона, по стінах намету затанцювали червоні сонячні зайчики.