«Хтозна, — відповіла Сапфіра. — Але тепер я точно знаю, що Мертаг пов'язаний з Елдунарі. Згадай, як він казав про те, що легше буде вирвати твоє серце, ніж вирвати його серця. Саме серця, а не серце!»
«Ти маєш рацію, Сапфіро! Може, у такий спосіб він намагався попередити мене?» — Ерагон зручніше вмостився на стільці.
— А крім сердець Сапфіри та Глаедра, — спитав він трохи перегодом у ельфа, — існують іще якісь Елдунарі, непідвладні Галбаторіксові?
Оромис злегка поморщився:
— Цього ніхто не знає… Після занепаду Вершників Бром кілька разів вирушав у експедиції, поставивши собі за мету знайти ті Елдунарі, які не потрапили Галбаторіксові до рук, але щоразу повертався ні з чим. Я також досліджував простори Алагезії за допомогою своєї свідомості, проте жодного разу не натрапив на щось таке, що бодай трохи могло б нагадувати Елдунарі. До того ж усі вони були пораховані, адже, коли Галбаторікс і Морзан розпочали свої напади, жодне Елдунарі не зникло безслідно. Одним словом, нам не варто сподіватися на те, що десь в Алагезії можуть бути їхні запаси, які лежать собі та й чекають, доки ми їх не знайдемо.
Власне кажучи, Ерагон і не чекав якоїсь іншої відповіді, але все одно чути це було не надто приємно.
— Тоді я маю останнє запитання, Майстре, — мовив він, трохи помовчавши. — Кажуть, що коли Вершник або його дракон помирають, то той, хто залишився живим, дуже часто не знаходить собі місця й накладає на себе руки. А той, хто не робить цього, зазвичай божеволіє. Адже так?
«Саме так», — згодився Глаедр.
— А що сталося б тоді, якби дракон переніс їхню спільну свідомість до серця, а потім їхні тіла померли б?
Глаедр помовчав, трохи пововтузився, намагаючись вмоститися якомога зручніше. Нарешті золотий дракон обвив себе хвостом, а тоді відповів:
«Якщо тіло дракона помирало, а Вершник залишався живим, то вони оберталися на Індлварн. Такий перехід не надто приємний для дракона, але багато хто з нас пристосовувався до цієї зміни й надалі продовжував служити своєму Вершникові. Якщо ж помирав Вершник, а дракон уже не мав власного тіла, тоді він зазвичай просив когось знищити своє Елдунарі й вирушав слідом за своїм хазяїном у небуття. Але так робили далеко не всі. Декому з драконів і Вершників пощастило пережити втрату, й вони продовжували вірно служити нашому ордену ще багато-багато років своїм тілом або ж своїм серцем сердець».
«Нам треба поміркувати над цими важливими питаннями, Оромисе-ельдо», — мовила за мить Сапфіра.
Ерагон і собі кивнув, хоч нічого й не сказав, бо в його голові вирувало надто багато думок.
РУКИ ВОЇНА
Вдивляючись у безкраї простори неба, Ерагон смоктав солодку полуницю. Коли юнак упорався з ягодою, він поклав хвостика на тацю, а потім хотів був заговорити, проте Оромис його випередив:
— Що тепер, Ерагоне?
— Тобто? — не зовсім зрозумів юнак.
— Ми довго говорили з тобою про ті речі, які тебе дуже цікавили. То що тепер? Ви із Сапфірою залишитесь чи завтра ж покинете Елесмеру й полетите до варденів?
— Ми сподівалися, — відповів Ерагон, — що в нас буде час завершити навчання, але зараз не маємо можливості цього зробити. Проте є ще одна дещиця, про яку б мені хотілося спитати.
— Кажи, я слухаю.
— Майстре, я не розповів вам усе, що сталося зі мною тоді, коли ми були з Бромом у Тейрмі. — Потому Ерагон коротко переказав історію про те, як завітав до крамниці Анжели, як вона провіщала йому майбутнє, а Солембум дав одну загадкову пораду.
Оромис у задумі провів пальцем по верхній губі:
— Я чув про цю віщунку… Арія дуже часто згадувала її ім'я, сповіщаючи мене про варденів. Наскільки я зрозумів, Анжела має неабиякий хист з'являтися саме там, де відбуваються якісь важливі події.
«Так воно і є», — кивнула Сапфіра.
Оромис тим часом вів далі:
— За своєю поведінкою вона дуже нагадує мені одну жінку-чаклунку, що якось відвідала Елесмеру… Але в тієї було інше ім'я. Слухайте, ваша Анжела яка на зріст? Невеличка? Із густим кучерявим коричневим волоссям, яскравими очима й гострим, але чудернацьким розумом?
— Та вони схожі, як дві краплі води! — вигукнув Ерагон. — Може, ми говоримо про одну й ту саму особу?
Оромис зробив легкий порух рукою:
— Якщо все саме так, тоді ми говоримо про надзвичайну особу… Я б не став зважати на її пророцтва, бо невідомо, справдяться вони чи ні, а от те, що сказав її кіт-перевертень, варте куди більшої уваги. Зараз я навряд чи зможу пояснити його слова, до того ж я ніколи не чув про місцину, яка б мала назву Склеп Душ, але згадку про скелю Кутіан я вже десь зустрічав. Пригадати 6 тільки, де саме. Зрештою, я можу спробувати пошукати її у своїх пергаментах, та щось мені підказує, що навряд чи я знайду її серед ельфійських рукописів.