Керуючи магією, юнак швидко спустився на виступ, і лігвище разаків лишилось позаду, зникнувши за примарною кам'яною стіною. Однак камінь, на який він приземлився, виявився дуже хитким, і Ерагон кілька секунд не наважувався поворухнутися, бо кожен, навіть найменший, рух міг стати для нього фатальним. Та це йому не помогло. За мить його ліва нога ковзнула по гладенькій поверхні каменя, й він став швидко з'їжджати вниз. Усе це було так несподівано, що юнак навіть не встиг подумати про магію, за допомогою якої можна було б урятуватись. Невідомо, як би це все закінчилось, якби ліва нога Ерагона зовсім випадково не застрягла в розщелині. Боки гострого каміння вп'ялись йому в ногу попід щитками, проте юнак не звертав на це жодної уваги, оскільки був урятований.
Притулившись спиною до Хелгрінда, він спробував зручніше вмостити собі на плече скалічене тіло Слоуна.
— А все не так уже й кепсько, — сказав він сам собі. — Цей переліт забрав у мене чимало енергії, але не так багато, щоб я не зміг летіти далі. — Я зможу це зробити!
Він набрав повні легені повітря, трохи почекав, доки його серце нарешті вгамувалося, проте все одно почувався так, ніби пробіг зі Слоуном на плечах сотні ярдів.
— Я зможу це зробити… — іще раз сказав він сам собі.
Тим часом вершники стрімко наближались до Хелгрінда. Тепер вони були значно ближче, аніж тоді, коли Ерагон побачив їх уперше. Вони мчали вперед галопом, здіймаючи позад себе неймовірну куряву. «Схоже, це по мою душу, — подумав юнак. — І було б дуже некепсько зникнути з Хелгрінда ще до того, як вони сюди дістануться. Мабуть, серед них є й чарівники, а зараз мені не стане сил, щоб битися з чаклунами Галбаторікса». Глянувши на Слоуна, Ерагон скрушно похитав головою:
— Ну хоча б чимось ти мені допоміг, га? Адже заради тебе я ризикую своїм життям, — але м'ясник нічого не відповів, перебуваючи десь далеко-далеко в глибинах сновидінь.
Стиснувши зуби, Ерагон удруге відштовхнувся від Хелгрінда, знову вигукнув «Аудр» і став легким, ніби повітря. Цього разу він вирішив скористатися і своєю силою, і силою Слоуна, як би мало її не залишалось у старого м'ясника. Тепер вони спускались униз, ніби два дивні птахи. Тим часом скелясте підніжжя Хелгрінда ставало все ближче й ближче, обіцяючи сховати їх від войовничих вершників.
Ерагон намагався спускатись не прямо, а весь час повертаючи праворуч, щоб обігнути Хелгрінд й уникнути небажаної зустрічі з ворогами.
Проте що нижче вони спускалися, то повільніше доводилося рухатись. Ерагон страшенно втомився, і йому ставало все важче й важче відновлювати сили під час невеличких зупинок. Невдовзі він так виснажився, що не міг навіть нормально підняти палець, і це його неабияк дратувало. Але найгірше було те, що юнака почала долати дрімота. Вона вабила його у свої теплі обійми й послаблювала всі думки та відчуття, аж доки тверде каміння не стало видаватися його м'язам щонайм'якшою подушкою.
Урешті-решт, приземлившись на розпечену сонцем землю, Ерагон був такий слабкий, що не втримався на ногах, полетів шкереберть і навіть не думав зводитись, розглядаючи перед собою дивні плями цитринового кольору, які здіймалися в повітря прямісінько з-за каміння, що лежало за пару дюймів від його носа. Слоун так і продовжував висіти в нього на плечі, ніби в'язка залізних болванок. Повітря із шипінням виходило з Ерагонових легень, і здавалося, що повертатись назад воно аж ніяк не збиралося. Погляд юнака затуманився, ніби сонце сховалось за хмару, а удари серця нагадували слабке тріпотіння, що повторювалось із неймовірно довгими інтервалами. Ерагон не міг опанувати своїх думок, проте підсвідомо розумів, що перебуває на межі життя та смерті. І це зовсім не лякало його, а навпаки, — заспокоювало, бо все його тіло було в полоні втоми, а смерть звільнила б його від виснаженої шкаралущі плоті й навіки б дала відпочинок.
Невдовзі з-за його голови вилетів джміль, завбільшки з палець. Він трішки покружляв юнакові над вухом, а потім загув над камінням, торкаючись цитринових плям, що були такими жовтими, ніби розквітлі польові зірочки. Його волохате тільце виблискувало в променях вранішнього сонця, й Ерагон чітко бачив кожну його волосинку. Від порухів джмелиних крил повітря тремтіло, наче барабанний дріб, а всі лапки джмеля були притрушені пилком.