Коли Фадавар увосьме приклав ніж до руки, його блідий метал застиг за чверть дюйма від чорної шкіри. Піт заливав воєначальникові очі, а його рани стікали рубіновими сльозами. Здавалося, відвага ось-ось покине його, проте він загарчав і різким рухом лишив на правій руці другий поріз.
Сили Насуади теж майже вичерпувались, але вагання супротивника миттю змусило її оговтатись, і біль став нагадувати їй відчуття насолоди. Дівчина лишила на руці другий поріз і відразу ж замахнулася ножем іще раз.
— Витримай це, — прошепотіла вона сама до себе.
Думка про те, що йому доведеться зробити аж два порізи за один раз, щоб наздогнати Насуаду, а другий, щоб перемогти її, схоже, неабияк вжахнула Фадавара. Він заплющив очі, облизав губи й міцніше стис руків'я ножа, перш ніж завдати подвійного удару.
Потому він знову облизав губи, проте його ліву руку несподівано зсудомило, і ніж випав зі скарлючених пальців, глибоко встромившись у землю.
Зробивши надлюдське зусилля, воєначальник підняв зброю. Його груди здіймалися під сорочкою із шаленою швидкістю. Він укотре торкнувся лезом руки, зробив маленьку подряпинку, але тут-таки затремтів усім тілом, випустив ножа й, притуливши скалічені руки до живота, мовив:
— Я здаюсь.
Барабанний бій стих.
Запанувала тиша, але за мить намет сповнився вигуками Орина, Джормандера й усіх, хто в ньому був.
Ні на кого не звертаючи уваги, Насуада насилу допленталась до свого стільця й упала на нього, намагаючись звільнити свої ноги від ваги тіла, перш ніж вони підкосяться під нею. Дівчина старалася не втратити свідомість, оскільки знепритомніти перед людьми зі свого племені зараз їй аж ніяк не хотілось. Вона відчула, як хтось обережно торкнув її за плече. То була Фарика з купою бинтів у руках.
— Моя пані, ви дозволите мені полікувати вас? — спитала служниця, і на її обличчі водночас відбились неспокій і вагання, ніби вона не знала, як Насуада зреагує.
Знесилена Насуада лиш ствердно кивнула. А коли Фарика стала бинтувати її руки, до них підійшли Наако та Рамусева. Шанобливо вклонившись, вони сказали:
— Ніхто й ніколи не витримував стількох порізів під час випробування довгими ножами. І ви, і Фадавар довели, що маєте сталеві характери, однак безсумнівним переможцем є ви. Ми розкажемо своїм людям про ваш учинок, і вони присягнуть вам на вірність.
— Дякую вам, — спромоглася на відповідь Насуада й одразу ж заплющила очі, бо біль у руці ставав дедалі сильнішим.
— Моя пані…
Довкола Насуади залунало безліч звуків, але вона не хотіла в них розбиратись і вирішила поринути в себе, туди, де біль був не такий нестерпний і відчутний. За мить дівчина розчинилася в безкінечному чорному просторі, помережаному кольоровими плямами, що весь час змінювали свою форму.
До реального світу Насуаду повернув голос Тріанни.
— Служнице, облиш своє ганчір'я, щоб я могла полікувати твою пані, — почула Насуада й, повільно розплющивши очі, побачила Джормандера, короля Орина й Тріанну, які стояли довкола неї. Фадавар та його люди вже пішли з намету.
— Ні, — прошепотіла Насуада.
Усі з подивом глянули на неї, а потім Джормандер сказав:
— Насуадо, твої думки затьмарені. Випробування скінчилося, і тобі зовсім не обов'язково терпіти біль. У будь-якому разі, ми маємо зупинити твою кровотечу.
— Фарика дасть лад моїм порізам, а пізніше я покличу лікаря, щоб він мені їх зашив, і зроблю припарку, щоб зменшити набряки, ото й усе.
— Але навіщо?
— Випробування довгими ножами вимагає, щоб супротивники дозволили своїм ранам загоїтись природним шляхом. Інакше ми б не відчули біль повною мірою. І якщо я порушу це давнє правило, то Фадавара оголосять переможцем.
— Тоді дозволь мені бодай трішки полегшити твої страждання, — попрохала Тріанна. — Я знаю кілька заклять, що можуть зняти будь-який біль. І якби ти порадилася зі мною напередодні, я б зробила так, що ти могла б відрізати собі руку, нічого при тому не відчувши.
Насуада захихотіла, але її голова тут-таки знесилено схилилась набік від запаморочення, та за мить дівчина опам'яталася й сказала:
— Моя відповідь завжди буде однаковою: шахрайство — це огидно. Я мала виграти випробування без нього, щоб ніхто не зміг заперечити моєї перемоги.
Тоді король Орин дуже обережно поцікавився:
— Ну а що б було, якби ти програла?
— Я не могла програти. Я б ніколи не дозволила Фадавару керувати варденами, навіть якби це означало, що я помру.