Сапфіра кліпнула у відповідь оком і довго не хотіла виходити з намету. А юнак тепер знав, що вона добре зрозуміла його послання й перестала на нього ображатись.
Потім Ерагон та Арія попрощалися з Насуадою, і магічне видіння в калюжі зникло. Ельфійка стала відчищати зі своєї сукні бруд, а Вершник нетерпляче тупцяв довкола неї, бо зараз йому як ніколи хотілося якнайшвидше опинитися поруч із Сапфірою й обійняти її міцну шию.
— То що, побігли? — спитав він у Арії, закидаючи на плече торбу зі своїми обладунками.
ДЕЛІКАТНА СПРАВА
Роран підняв із землі велику каменюку, і жили на його шиї напнулися так, ніби були з найміцнішої сталі. Наступної миті він поклав каменюку на своє стегно, а потім хвацьким рухом закинув її на випростаних руках у себе над головою. Юнак тримав цю неймовірно важку ношу майже хвилину й кинув її перед собою тільки тоді, коли в нього стали тремтіти плечі. Каменюка глухо гепнулась об землю, залишивши кількадюймову вибоїну.
Такими нехитрими вправами Роран займався не сам, навколо нього було ще близько двадцяти варденівських воїнів, які теж намагалися підняти такі самі каменюки. Роранові було дуже приємно, що робота в Хорстовій кузні й важка фермерська праця зробили його аж ніяк не слабшим за справжніх воїнів, які тренувалися щодня, відтоді як їм виповнилось дванадцять років.
Чоловік кілька разів глибоко вдихнув холодне повітря й торкнувся рукою правого плеча, аби ще раз переконатися в тому, що від жахливої рани, якої йому завдав своїм дзьобом один із разаків, не лишилося й сліду. Від думки про те, що він знову живий і здоровий, Роран посміхнувся, і йому чомусь здалося, що він зараз нагадує корову, яка ось-ось почне витанцьовувати джигу.
Раптом він почув позад себе пронизливий зойк, тут-таки озирнувся й побачив Альбрича й Бальдора, які билися з Лангом — укритим шрамами воїном, який навчав їх військової справи. Точніше кажучи, бій уже скінчився, оскільки Ланг легко відбився від їхніх нападів і пішов у наступ, хвацько вимахуючи дерев'яним мечем. Спочатку він роззброїв Бальдора, чимдуж ударивши його по ребрах, а потім щосили вдарив Альбрича по нозі, так що той аж скрутився на землі й завив від болю. Усе це тривало якихось кілька секунд. Роран щиро співчував хлопцям, бо щойно й сам закінчив тренувальний бій із Лангом і мав кілька нових синців на додачу до тих, які ще не встигли зійти після його останніх пригод у Хелгрінді.
Найчастіше юнак бився своїм молотом, але потім вирішив, що непогано було б навчитися вправлятися і з мечем. Адже він вимагав більшої спритності під час бою, та й захиститися молотом від воїна, який нападав із мечем, було не так уже й легко.
Одразу ж після битви на Палаючій рівнині Насуада запропонувала всім карвахольцям приєднатися до варденів. І як не дивно, більшість із них радо це зробили. Ті ж люди, які не схотіли йти на війну, залишились у Сурді ще до того, як карвахольці дісталися до Палаючої рівнини.
Кожен фермер, який мав добре здоров'я, обрав собі нову зброю, позбавившись своїх саморобних списів і щитів. Потому вони стали багато тренуватися, аби ні в чому не поступатись справжнім воїнам Алагезії. Люди з Паланкарської долини швидко призвичаїлись до нового життя, адже вимахувати мечем було аж ніяк не важче, ніж рубати дерева чи обробляти цілі акри землі під пекельним літнім сонцем. Ті з них, хто володів якимось корисним ремеслом, продовжували займатися ним, слугуючи варденам, проте у вільний час усе одно намагались якомога краще опанувати зброю, бо кожен мав вийти на поле бою.
Повернувшись із Хелгрінда, Роран і собі з головою поринув у виснажливі й довгі тренування, оскільки поклявся допомогти варденам розбити ворога й скинути Галбаторікса, адже тільки так він міг захистити селян і Катріну. Двоюрідний брат Ерагона знав, що його сили мізерні, порівняно з усіма силами варденів, однак вірив у те, що зможе змінити світ на краще, а отже, його допомога неабияк знадобиться війську повстанців. Ясна річ, йому дуже хотілося залишитись живим і побачити перемогу на власні очі, тож він щодня ще завзятіше опановував нові прийоми зі зброєю, аби не поступатися в бою досвідченим воїнам.