Від цієї новини в Ерагона аж мороз по шкірі пішов.
— Не розумію, як це?
— Хіба я не казала, що магія була таємною? Ми знаємо тільки те, що після того, як закляття почало діяти, ніхто не може назвати тринадцятьох драконів-зрадників на ймення. Ті, хто пам'ятав їхні імена, миттю їх забули, а коли ми намагаємось прочитати ці імена в манускриптах, то геть нічого не розуміємо й найчастіше просто їх не помічаємо. Дракони пощадили тільки Ярнунвоска, першого дракона Галбаторікса, що загинув у битві з ургалами, та Шруйкана, оскільки Галбаторікс і Морзан змусили його служити за допомогою магії.
«Як же це жахливо, втратити власне ім'я, — подумав Ерагон і здригнувся. — Якщо я щось і збагнув у ході навчання, то це лиш те, що ніколи не слід ворогувати з драконами».
— А як же їхні справжні імена? — спитав він уголос. — Вони теж їх стерли?
Арія ствердно кивнула.
— Справжні імена, імена, які вони отримали під час народження, прізвиська, родинні імена, титули. Геть усе… Таким чином усі тринадцять зрадників стали звичайнісінькими тваринами. Більше того, вони не могли сказати: «Мені це подобається», «Мені це не подобається» або ж «У мене зелена луска», — бо сказати так означає назвати себе. Вони навіть не могли назвати себе драконами. Одним словом, закляття знищило все, що робило драконів мислячими істотами, і клятвопорушники нічого не могли з цим удіяти. Їм довелося змиритися з тим, що їхні дракони втратили душі. Не всі витримали таке важке випробування. Ти, певно, чув, що п'ятеро клятвопорушників збожеволіли. — Арія уважно перечитала намальовані руни, потім невдоволено похитала головою, стерла їх і стала малювати ще раз. — І саме через Вигнання Імен люди дуже часто вважають драконів звичайними тваринами, на яких можна перелетіти з одного місця на інше, але не більше.
— Гадаю, вони швидко змінили б свою думку, якби хоч трішки поспілкувались із Сапфірою, — набурмошено сказав Ерагон.
— Навряд чи… — люб'язно посміхнувшись, відповіла Арія й закінчила виводити останній рядок рун, який Вершник тут-таки зміг прочитати: «Ошуканцем є той, хто загадує загадки, той, хто береже рівновагу, той, хто має багато облич, той, хто знаходить життя у смерті та не боїться зла, той, хто проходить крізь двері».
— Чому ти написала саме ці слова?
— Бо довго думала про те, що дуже багато речей насправді є не такими, якими здаються, — сказала ельфійка, стираючи руни із землі й здіймаючи невеличку хмаринку куряви.
— Цікаво, а хтось намагався дізнатись справжнє ім'я Галбаторікса? — спитав Ерагон. — Здається, це єдиний спосіб якнайшвидше закінчити війну. Правду кажучи, я взагалі гадаю, що тільки так ми й зможемо його перемогти.
— Виходить, раніше ти був зі мною нечесним? — спитала Арія, і її очі насторожено зблиснули.
Ерагон знічено посміхнувся:
— Звісно, ні. Це тільки слова, образ.
— Якщо це справді так, то він не дуже вдалий, цей твій образ… — мовила вона.
Ерагон якийсь час не наважувався говорити, проте врешті-решт опанував себе:
— Я знаю, що довідатись справжнє ім'я Галбаторікса буде надзвичайно важко, але якби всі ельфи й вардени, які володіють прадавньою мовою, спробували це зробити, то ми неодмінно б упорались.
Суха травинка зависла між її вказівним та великим пальцем, ніби коштовна, оздоблена маленькими часточками сонця, підвіска. Вона здригалася з кожним ударом пульсу в венах ельфійки. Спочатку Арія розірвала її довгий листочок на дві частини, а потім на чотири, й стала заплітати з них міцну шнурівку, тихо промовляючи собі під носа:
— Справжнє ім'я Галбаторікса не є великим секретом. Колись про нього дізналися троє ельфів — один із них був Вершником, а решта двоє — простими чарівниками.
— От бачиш! — вигукнув Ерагон.
Арія натомість не поділяла його захвату. Вона зірвала ще одну травинку, розірвала її листочок на рівні смужки й стала заплітати шнурівку в зворотному напрямку.
— Зрозумій, ми можемо лиш здогадуватись, чи сам Галбаторікс знає своє справжнє ім'я. Особисто я свято переконана, що він його не знає, бо як би там не було, а воно має бути таким жахливим, що коли б він його почув, то навряд би чи вижив.
— По-моєму, це добре, — знизав плечима Ерагон, — адже в справжньому імені Галбаторікса криється таємниця всіх його лихих вчинків, і нам неважко буде його знищити. Ми отримаємо над ним цілковиту владу.