Білий ворон зі скорботним криком покружляв над мертвим тілом Ісланзаді й полетів до пролому в зовнішній стіні. Пір’я його пораненого крила було червоне й зім’яте.
Варденів охопила паніка. Люди почали кидати зброю й тікати. Ельфи кричали від гніву й горя. Вони вийняли свої луки й випустили в Барста хмару стріл. Але стріли згорали в полум’ї, не долітаючи до нього. Десяток ельфів пішли на лорда в атаку, та він легко відкинув їх назад, так, наче це були якісь дітлахи. Минуло ще трохи часу. П’ятеро ельфів обережно підняли тіло Ісланзаді й понесли його геть на своїх щитах у формі листків.
Роран не вірив своїм очам. Він навіть подумати не міг, що Ісланзаді може загинути. Міцний Молот дививсь на людей, які тікали, і тихо проклинав їх за зраду й боягузтво. Потім він знову глянув на Барста. Той збирав свої загони, щоб витіснити варденів та їхніх союзників з Урубейна.
На душі в Рорана похололо. Ельфи могли продовжувати бій, але люди, гноми й ургали більше не хотіли битися. Це було написано на їхніх обличчях. Вони зламались і відступали. Тепер Барст може сотнями вбивати їх у спину. І Роран не мав сумніву в тому, що Барст не зупиниться біля стін міста. Ні. Він неодмінно піде далі, у поля. Він гнатиме варденів назад у табір, убиваючи всіх, кого зможе.
Принаймні на його місці Роран вчинив би саме так.
Більше того, якщо Барст дійде до табору, Катріна опиниться в смертельній небезпеці. Роран не мав жодних ілюзій стосовно того, що буде, коли солдати Імперії впіймають її.
Він глянув на свої закривавлені руки. Барста треба зупинити. Але як? Роран думав і думав, перебираючи в пам’яті все, що знав про магію, аж доки нарешті не згадав, що він відчував, коли його тримали й били солдати. Роран здригнувся й глибоко вдихнув.
Так, є одна можливість, хоч вона небезпечна, надзвичайно небезпечна. Міцний Молот знав: якщо він зробить те, що задумав, то, може, ніколи більше не побачить Катріну, а тим паче їхнє немовля. Але це знання дивним робом і заспокоювало. Його життя в обмін на їхні було справедливою ціною, а якщо він водночас міг урятувати ще й варденів, то він був радий сплатити таку ціну.
«Катріна...» Які можуть бути сумніви?!
Роран підвів голову й рушив до знахарки. Анжела була вбита горем, як і будь-який інший ельф. Він легенько торкнувся її плеча краєм свого щита:
— Мені потрібна твоя допомога.
Знахарка глянула на нього почервонілими очима:
— Що ти збираешся робити?
— Вбити Барста.
Його слова почули всі воїни, що були поблизу.
— Роране, ні! — скрикнув Хорст.
— Я допоможу, як зможу,— кивнула Міцному Молоту знахарка.
— Добре. Я хочу, щоб ти взяла Джормандера, Гарцхвога, Орика, Грімра й когось із ельфів, хто ще має хоч трохи сили.
Жінка шморгнула носом і витерла сльози:
— Де ти хочеш зустрітися з ними?
— Прямо тут. I поспішай, доки люди не повтікали!
Анжела кивнула. Уже за мить вона й кіт-перевертень побігли геть, тримаючись близько-близько до стін будинків.
— Роране,— сказав Хорст, схвильовано стискаючи його руку.— Що ти собі задумав?
— Якщо ти про це,— Роран кивнув убік Барста,— то, слово честі, я не збираюся сам виступати проти нього.
Здавалося, Хорст трохи заспокоївся:
— А що ж ти збираєшся робити?
— Побачиш.
У цей час кілька озброєних списами ворожих солдатів почали бігцем підніматися сходами будівлі. Навперейми їм кинулись руді гноми, які перед тим приєдналися до загону Рорана. Вони досить легко стримали своїх супротивників, тим паче, що з вищих сходинок битися було легше.
Поки гноми билися із солдатами, якийсь ельф із пов’язкою на обличчі, ставши неподалік, узяв лук і почав напрочуд швидко стріляти в Барста. Звісно, жодна його стріла не влучила в ціль. Роран підійшов до нього.
— Досить,— сказав він.
Темноволосий ельф не звернув на Міцного Молота жодної уваги. Тоді Роран схопив його за праву руку, якою той тримав лук, і потягнув її вбік.— Я сказав, досить. Побережи стріли.
Ельф голосно скрикнув і вхопив ватажка за горло:
— Не чіпай мене, людино!..
— Послухай! — Роран намагався говорити спокійно.— Я допоможу тобі вбити Барста... Тільки... відпусти.
За якусь мить ельф послабив хватку.
— Як, Міцний Молоте? — його голос був грізний, а по щоках текли сльози.
— Скоро дізнаєшся. Та спочатку я хочу в тебе дещо спитати... Чому ви не можете вбити Барста силою свого розуму? Він — усього лиш людина, а вас так багато!
Обличчя ельфа скривилось, немов від болю:
— Тому що його свідомість закрита від нас.
— Як закрита?..
— Не знаю. Ми не в змозі відчути жодної його думки. Це так, наче навколо його свідомості є якась сфера. І ми не можемо побачити, що там усередині... Не можемо проникнути в неї.
Судячи з усього, Роран так і думав.
— Дякую,— коротко сказав він, а ельф у відповідь злегка кивнув головою.
Тим часом почали прибувати ті, кого покликав до себе Міцний Молот. Першим до будівлі дістався Гарцхвог. Він вибіг із сусідньої вулиці, кількома стрибками злетів по сходах, а потім повернувся й щось рикнув до трьох десятків своїх воїнів, які поспішали за ним. Побачивши, що кулл у безпеці, ті мовчки відійшли назад.
— Міцний Молоте! — гукнув Гарцхвог.— Ти кликав, і я прийшов.
Іще за кілька хвилин усі, за ким Роран посилав знахарку, уже були біля великої кам’яної споруди. Від ельфів прибув чоловік зі сріблястим волоссям, якого Роран кілька разів бачив разом з королевою Ісланзаді. Його звали лорд Датедр. Отож, усі шестеро, закривавлені й стомлені, стояли тепер перед Рораном.
— Я придумав план, як убити Барста,— без зайвих слів сказав Міцний Молот.— Але мені необхідна ваша допомога. Крім того, у нас дуже мало часу. Я можу розраховувати на вас?
— Це залежить від твого плану,— розважливо відповів на те Орик.— Спершу розкажи, що ти придумав.
Роран у кількох словах розказав і одразу ж спитав Орика:
— Твої інженери зможуть навести балісти й катапульти точнісінько в ціль?
Гном прокашлявся:
— Наші бойові машини не рівня людським. Ми можемо влучити в ціль у радіусі двадцяти футів. А точніше — то вже як повезе.
Роран глянув на ельфійського лорда Датедра:
— Твої воїни підуть за мною?
— Міцний Молоте, вони виконуватимуть мої накази.
Не сумнівайся.
— Якщо так, тоді пошли кількох своїх чарівників до гномів. Нехай вони допоможуть їм керувати машинами.
— Добре. Але гарантії успіху нема — закляття можуть і не спрацювати...
— Нам доведеться ризикнути,— Роран обвів присутніх поглядом— І я ще раз питаю: чи можу на вас розраховувати?
Від міської стіни знов долинули крики. Це лорд Барст почав пробивати собі шлях крізь людську юрбу...
Першим відповів Гарцхвог.
— Міцний Молоте,— сказав він,— ти шаленієш від битв, але я піду за тобою,— Гарцхвог видав звук, схожий на сміх.— Убивство Барста принесе нам багато слави!
Потім відповів Джормандер:
— Я також піду за тобою, Роране. Гадаю, у нас нема іншого вибору.
— Згода,— сказав Орик.
— Підтррримую,— відгукнувся вслід за ним король котів-перевертнів Грімр.
— Згоден,— повторив лорд Датедр.
— Тоді вперед! — сказав Роран,— Ви знаєте, що робити! Вперед!
Усі пішли на свої місця. Тим часом Роран разом зі своїми воїнами причаївся між колонами й почав чекати. Збігло кілька довгих хвилин. Лорд Барст та його солдати все більше й більше відтісняли варденів до пролому в зовнішній стіні. Але за цей-таки час купка гномів і ельфів уже встигла добігти до дванадцяти найближчих баліст та катапульт, що стояли на стінах, і відчайдушно кинутись на солдатів Імперії.
Минуло ще кілька хвилин, і Роран побачив, як до нього вгору по сходах поспішає Орик у супроводі тридцяти своїх охоронців.
— Вони готові,— доповів Орик Міцному Молоту. Той кивнув, а всім, хто був із ним, наказав:
— Зайняти свої місця!
Залишки Роранового загону вишикувалися щільним клином. Сам Міцний Молот став попереду, а прямо за ним були ельфи й ургали. Орик та його гноми залишились позаду.
Невдовзі всі воїни були на своїх місцях.