«Ерагоне...» — Умарот хотів щось сказати, та одразу ж замовк.
Зрештою, ніхто з присутніх у кімнаті не хотів говорити першим. Панувала тиша. Ерагон чув, як десь унизу в місті тихо заіржав кінь. Від фортеці час від часу долинав стук палиць і стамесок.
Король Орин якось не надто зграбно засовався в кріслі, зробив пару великих ковтків вина. Грімр почухав своє гостре вухо й принюхався, так, наче смакував повітря.
Нарешті Датедр порушив мовчанку.
— Нам треба ухвалити рішення,— сказав він.
— Ми й так це знаємо, ельфе,— пробурчав Орик.
— Дай йому сказати,— Орин знову підніс до губ свій розцяцькований коштовним камінням кубок.— Я хочу послухати його думки з приводу того, що нам робити,— на обличчі Орина заграла ледь помітна гірка й трохи глузлива посмішка. Він схилив голову вбік Датедра, наче даючи йому дозвіл продовжувати.
Датедр у відповідь теж схилив голову. Якщо ельфа й образив тон короля, то він не виказав цього нічим.
— Не секрет, що Галбаторікс помер і чутки про нашу перемогу розходяться по землі. До кінця цього тижня про смерть Галбаторікса стане відомо в більшій частині Алагезії.
— Так і повинно бути,— сказала Насуада. Замість туніки, в якій її тримали в підземеллі, на ній була тепер чудова червона сукня. Щоправда, ця сукня ще більше підкреслювала, як схудла Насуада під час ув’язнення — тканина вільно висіла на її плечах, а талія дівчини видавалась надто тонкою. Та хоч Насуада й була вкрай виснажена, судячи з усього, їй уже вдалося відновити якусь частину своєї сили, бо, коли Ерагон і Сапфіра повернулися до фортеці, Насуада взагалі ледь трималася на ногах. Побачивши Насуаду, Джормандер одразу ж забрав її до свого табору, і решту дня вона провела на самоті. Ерагон не встиг поговорити з нею перед нарадою, тому не знав її думки стосовно того питання, яке вони мали обговорювати сьогодні. Ясна річ, у крайньому разі Вершник міг би зв’язатися з нею подумки, але зараз він не хотів порушувати її спокій. Після того, що пережила Насуада, спокій потрібен їй був понад усе.
— Так і повинно бути,— повторив Датедр, і його голос відбився луною під склепінчастою стелею високої круглої кімнати.— Але як тільки люди дізнаються, що Галбаторікса вже нема, перше питання, яке спаде їм на думку, буде таке: «А хто стане на його місце?» — Датедр обвів поглядом присутніх.— Наша королева загинула.
Король Орин поранений... І вже поповзли всілякі чутки, я впевнений у цьому. Треба покласти їм край іще до того, як вони встигнуть наробити нам шкоди. Ми не маємо права відкладати рішення, тому що це загрожує катастрофою. Не можна дозволити кожному лорду, в якого є бодай поганеньке військо, думати, що він став повноправним володарем свого маленького королівства. Якщо це станеться, тоді Імперія розсипеться на сотні окремих королівств. Ніхто з нас цього не хоче. Треба обрати наступника — обрати й оголосити про це, яким би важким не був тягар, що впаде на його плечі.
— Слабкий не може вести людей,— наче між іншим сказав Грімр.
Король Орин знов посміхнувся, та посмішка не торкнулась його очей.
— А яку роль для себе ви тут бачите? — спитав він, звертаючись до Арії й лорда Датедра.— Або ти, королю Орику? Або ти, королю Півлапо?.. Звісно, ми дуже вдячні вам за дружбу й допомогу, але це питання треба вирішувати людям, а не вам. Ми самі керуємо собою, ми не дозволимо іншим обирати собі короля.
— Я теж так гадаю,— на превеликий подив Ерагона сказала Насуада.— Це справді те, що ми повинні вирішити самі,— вона глянула через кімнату на Арію й Датедра: — Ви, поза сумнівом, можете нас зрозуміти. Невже б ви дозволили нам вказувати, кого призначити вашим новим королем чи королевою? — Вона перевела погляд на Орика: — Та й ваші клани навряд чи дозволили б нам обрати наступником Ротгара навіть тебе.
— Це так,— відповів Орик,— вони б не дозволили.
— Звичайно,— мовив Датедр,— це ви повинні ухвалити рішення. Ми аж ніяк не хочемо вказувати вам, що робити й чого не робити. Але як ваші друзі й союзники, здається, ми маємо право дати вам пораду у розв’язанні такого важливого питання, особливо якщо зважати на те, що це рішення вплине на нас усіх. І було б дуже добре, якби ви якомога краще усвідомили, які саме наслідки може мати ваш вибір.
Поки що Ерагон і так усе розумів — це була погроза. Датедр хотів сказати, що коли вони ухвалять рішення, яке не сподобається ельфам, то це матиме неприємні наслідки. Ерагон спохмурнів, хоч і намагався зберегти спокій. Зрештою, від ельфів можна було чекати тільки такої позиції. Ставки були надто високі, і помилка могла ще багато-багато років даватися взнаки.
— Ну що ж...— сказала Насуада.— Мабуть, так воно і є,— вона зиркнула на короля Орина, але той мовчки дивився на свій келих, похитуючи його туди-сюди: — І кого б ви порадили нам обрати, лорде Датедре? Скажіть. Мені надзвичайно цікаво.
Ельф трохи помовчав. У теплих променях призахідного сонця його сріблясте волосся сяяло довкруг голови, неначе який ореол.
— Той, хто одягне корону,— нарешті мовив він,— від самого початку повинен мати вміння й досвід керівника. На жаль, у нас немає часу навчати когось керувати, і ми не можемо дозволити початківцю наробити помилок. Крім того, ця людина має бути достатньо сильною внутрішньо, щоб посісти таке високе місце. Його або її повинні сприйняти і воїни варденів, і — нехай меншою мірою — люди Імперії. Якщо у вас є кандидатура, яка відповідає цим вимогам, ми готові її підтримати.
— Своїми вимогами,— сказав король Орин,— ти сильно обмежуєш наш вибір.
— Можливо. Але така людина зуміла б добре керувати. Тобі так не здається?
— Я бачу й інші вимоги до претендента,— парирував Орин,— яким ти не надав належного значення. Можливо, тому, що вони тобі неприємні. Але це між іншим. Продовжуй, будь ласка.
Очі Датедра звузились, але його голос залишився так само рівний, як і раніше:
— Найбільш очевидний вибір — і саме його від вас чекатиме більша частина населення Імперії,— це людина, яка власне й убила Галбаторікса... Ерагон.
Повітря в кімнаті стало крихке, наче скло.
Усі подивились на Ерагона, навіть Сапфіра й кітперевертень. Вершник відчував, що й Умарот та інші Елдунарі пильно спостерігають за ним. Він обвів поглядом усіх присутніх, не відчуваючи ані страху, ані незручності від їхньої пильної уваги. Глянув на обличчя Насуади, шукаючи там підказки — воно було надто серйозне й непроникне. Аж тепер Вершник зрозумів: Датедр був правий — він дійсно може стати королем. Справді-бо, хто міг перешкодити йому посісти трон, окрім Елви та, можливо, Мертага. Але ж він знав, що протиставити Елві, а Мертаг був тепер далеко-далеко звідси й не міг суперничати з ним. Сапфіра, поза сумнівом, підтримала б будьяке його рішення. А Насуада... У Вершника було дивне відчуття, що зараз вона б радо дозволила йому керувати...
«Чого ти хочеш?» — перебила його думки Сапфіра. Ерагон замислився:
«Чого я хочу? Хочу... бути корисним. Але влада над іншими, якої так шукав Галбаторікс, мене мало приваблює. У всякому разі, у нас є й цікавіші справи».
Ерагон іще раз обвів поглядом присутніх.
— Ні. Це буде неправильно,— сказав він. Король Орин щось буркнув і знову випив вина.
У Арії, Датедра й Насуади, здається, трохи відлягло від серця, хоч вони и далі залишались напружені. Елдунарі, судячи з усього, також були задоволені цим рішенням, хоч ніяк і не виказали своїх думок.
— Я радий, що ти так кажеш,— озвався Датедр.— Поза сумнівом, ти був би гарним правителем, та я гадаю, що ще один Вершник на троні не приніс би нічого доброго ні вам, ні іншим расам Алагезії.
У цю мить Арія підійшла до Датедра. Срібловолосий ельф трохи відступив назад.
— А ще одним претендентом,— сказала Арія,— може бути Роран.
— Роран? — недовірливо перепитав Ерагон.
Арія пильно глянула на нього — у світлі призахідного сонця її очі здавались яскравими й трохи колючими, немов смарагди, врізані у візерунок із променів.
— Так, бо це завдяки йому вардени захопили Урубейн. Він — герой Аруфса й багатьох інших битв. Вардени й чимало інших людей Імперії без вагань підуть за ним.
— Ні,— сказав Орин.— Він грубий і надто самовпевнений. Крім того, у нього немає належного досвіду,— король трохи винувато глянув на Ерагона й додав: — Але, звісно, він дуже гарний воїн.