— Ще, сер?
Тоді Теґ усвідомив, що спорожнив миску до дна. Спокусливо було відповісти «так», але водій казав поспішати.
— Дякую, та я мушу йти.
— Тебе тут не було, — сказав чоловік.
Коли вони знову опинилися на головній дорозі, Теґ відкинувся на спинку крісел землехода й замислився про дивне відлуння у словах зруйнованого чоловіка. Ті самі слова промовив селянин: «Тебе тут не було». Він відчував у цьому спільну реакцію, яка дещо говорила про зміни на Гамму з того часу, як Теґ досліджував планету.
Невдовзі вони виїхали в передмістя Айсая, і Теґ подумав, чи не слід йому замаскуватися. Зруйнований чоловік швидко його впізнав.
— Де Всечесні Матрони полюють на мене? — спитав він.
— Всюди, башаре. Ми не можемо гарантувати тобі безпеки, але над цим працюють. Я сповіщу, куди тебе доставив.
— Вони кажуть, чому полюють на мене?
— Вони ніколи нічого не пояснюють, башаре.
— Скільки вони вже на Гамму?
— Аж надто довго, сер. Від мого дитинства, а я був балтерном при Рендітаї.
«Щонайменше сто літ, — подумав Теґ. — Достатньо часу, щоб у їхніх руках зібралися великі сили… якщо вірити побоюванням Тарази».
Теґ їм вірив.
«Не довіряй нікому, на кого могли вплинути ці блудниці», — казала Тараза.
А все-таки Теґ не відчував, що нинішня ситуація чимось йому загрожує. Міг лише прийняти таємничість, яка, вочевидь, зараз його оточувала. Не вимагав решти подробиць.
Вони вже далеко заїхали в Айсай. Крізь прогалини між стінами довкола великих приватних резиденцій він час від часу бачив чорне громаддя Бароні, древнього гнізда Харконненів. Машина звернула на вулицю, повну малих торгових закладів: дешеві будинки, переважно зведені з повторно використовуваного матеріалу. Про його походження з інших розібраних споруд можна було здогадатися з недоладного припасування і невдалого поєднання кольорів. Крикливі вивіски інформували, що товари всередині найрозкішніші, а ремонтні послуги кращі, ніж деінде.
«Це не означало, що Айсай занепав чи геть звівся нанівець», — подумав Теґ. Розростався і далі, однак це зростання було скеровано в бік чогось гіршого за потворність. Хтось вирішив, що це місто повинне відштовхувати. Це був ключ до більшості ним побаченого.
Час тут не зупинився, а пішов назад. Це не було сучасне місто, повне яскравих транспортних капсул й ізольованих ужиткових споруд. Це була випадкова мішанина, древні структури, поєднані з іншими древніми структурами, деякі збудовано за індивідуальними смаками, а деякі, вочевидь, спроєктовано з думкою про давно зниклі потреби. Усе в Айсаї скупчилося і сплелося, утворивши безлад, від якого зоставався лише крок до цілковитого хаосу. Як бачив Теґ, єдиним, що рятувало ситуацію, була стара мережа магістралей, уздовж яких ліпилася ця збиранина. Хаос утримувався на певній відстані, хоча те, що збудовано при цих вулицях, не підкорялося жодному плану. Інші вулиці бігли, як заманеться: вони перетиналися під дивними кутами, здебільшого не прямими. Зверху це місто скидалося на безумну клаптикову ковдру, і лише гігантський чорний прямокутник древнього Бароні посередині свідчив про організаційний план. Усе інше було архітектонічним бунтом.
Зненацька Теґ збагнув, що це місто було брехнями, накладеними на інші брехні, а ті базувалися на ще давніших брехнях, і все це так божевільно перемішалося, що можна й не докопатися до якоїсь придатної правди. У чому коренилося це безумство? Це справа рук Харконненів?
— Ми на місці, сер.
Водій під’їхав до тротуару перед фасадом будинку без вікон, усього з чорної пласталі та з єдиними дверима на рівні землі. У цій споруді не було матеріалів повторного вжитку. Теґ розпізнав місце: сам вибрав цю зачинену нору. У другому баченні Теґа замерехтіли речі, яких він не міг розпізнати, але безпосередньої небезпеки не відчував. Водій відчинив Теґові двері машини та став збоку.
— О цій порі дня рух тут невеликий, сер. Я б на вашому місці швидко зайшов досередини.
Теґ, не озираючись, перетнув вузький тротуар і ввійшов у будинок — опинився в маленькому яскраво освітленому фоє з полірованого білого пласкла. Привітав його лише набір комунікаторів — транс’очей. Теґ пірнув у кабіну ліфта й набрав записані в пам’яті координати. Знав, що шахта ліфта під кутом тягнеться вгору вздовж усього будинку, до затилля п’ятдесят сьомого поверху, де було кілька вікон. Пам’ятав відокремлену обідню кімнату в темно-червоних тонах, обставлену тяжкими коричневими меблями, і жінку з твердим поглядом та очевидними ознаками бене-ґессеритського вишколу, але не Превелебну Матір.
Ліфт вивергнув його в пам’ятну кімнату, але ніхто не вийшов назустріч. Теґ оббіг поглядом масивні коричневі меблі. Чотири вікна вздовж протилежної стіни були приховані за товстими бордовими завісами.
Теґ знав, що його помітили. Терпляче чекав, тим часом вдавшися до свого новоздобутого подвійного бачення: чи не чигають попереду клопоти? Не було жодних вказівок про напад. Він став збоку від виходу з ліфта і ще раз озирнувся довкола.
Теґ мав теорію про зв’язок між кімнатами та їхніми вікнами: кількість вікон, їхнє розміщення, розмір, висота над рівнем підлоги, співвідношенням між площею кімнати та розміром вікна, чи можна вибратися з кімнати на підвіконня, чи є там завіси і які саме. Усе це він аналізував як ментат, зіставляючи зі знанням про призначення кімнати. Кімнати можна було зарахувати до одного з численних розділів дуже детальної та хитромудрої класифікації. За надзвичайних ситуацій такі розрізнення можна було викинути за вікно, та в інших випадках вони виявлялися цілком надійними.
Відсутність вікон у надземному приміщенні теж була окремим посланням. Якщо таке приміщення займали люди, то це не обов’язково означало, що головною метою була секретність. Він бачив у шкільних будівлях безпомильні ознаки того, що позбавлені вікон класні кімнати — це водночас і втеча від зовнішнього світу, і виразний вияв неприязні до дітей.
Та ця кімната була дечим іншим — умовною секретністю у поєднанні з потребою час від часу стежити за зовнішнім світом. За потреби — захисною секретністю. Він ще більше впевнився у своїй думці, перетнувши кімнату й відсунувши вбік одну із завіс. Вікна були з потрійного армованого пласкла. Отак! Тривале спостереження за зовнішнім світом може стати причиною нападу. Так вважав той, хто наказав таким чином захистити кімнату.
Теґ ще раз відсунув завісу. Глянув на щось скляне в кутку. Призматичні рефлектори розширювали вид, даючи змогу охопити поглядом усю суміжну стіну, в обох напрямках, від даху до землі.
Добре!
Під час попередніх відвідин йому забракло часу вивчити це місце детально, та теперішня оцінка була набагато точнішою. Дуже цікава кімната. Теґ затягнув завісу і обернувся саме вчасно, щоб побачити високого чоловіка, який вийшов із ліфта.
Теґове подвійне бачення видало надійний прогноз стосовно незнайомця. У ньому приховувалася небезпека. Прибулець, безсумнівно, був військовиком, це було видно з того, як він тримається, з його швидкого погляду, який ловив деталі, помітні лише тренованому й досвідченому офіцеру. Та було в його поведінці ще щось, що змусило Теґа застигнути. Це був зрадник! Найманець, доступний кожному, хто дасть вищу ціну.
— З вами обійшлися збіса паскудно, — привітався з Теґом чоловік.
Його голос виявився глибоким баритоном, у ньому відчувалася підсвідома певність у своїй владі. Такого акценту Теґ ніколи досі не чув. Це був хтось із Розсіяння! За оцінкою Теґа, башар чи його еквівалент.
А все-таки ніщо не вказувало на безпосередню атаку.
Не дочекавшись Теґової відповіді, чоловік сказав:
— Ох, даруйте. Я Муззафар. Джафа Муззафар, регіональний командувач сил Дура.
Теґ ніколи не чув про сили Дура.
У Теґових думках юрмилися питання, але він тримав їх при собі. Усе сказане може виявити якесь його слабке місце.
Куди поділися люди, з якими він зустрічався тут раніше? Чому я вибрав це місце? Рішення було зроблено з цілковитою внутрішньою певністю.